Першого барабана 57-річний художник та каменотес Олексій Альошкін з села Букатинка Чернівецького району Вінниччини зробив 37 років тому, коли переселився сюди з Білорусії. Довго не вірив дружині, що тут є цілі династії каменотесів. Тоді він працював вчителем малювання. Для шкільної вистави потрібен був барабан. Змайстрував його з дупла дерева.

— І так пішло-поїхало. Постійно виготовляв ударні. Оцей барабан зроблений з вулика, цей — з каналізаційної труби, а це — колишня маслобійка. — Олексій Михайлович по черзі бере в руки барабани в музеї прикладного мистецтва. Створив його у глиняній хатинці, яка перейшла у спадок його дружині Людмилі. Знаходиться у 50 метрах від їхнього власного будинку. — Ось вогнегасника переробив, "бочонка", відро. А за каструлі Людмила Вікторівна трохи сварилась, я ще не діряві використав.


Оглядається на усміхнену дружину, що стоїть поруч в довгій коричневій спідниці з етновізерунками. Має акуратну зачіску каре. У великій темній кімнаті просто на підлозі, застеленій великим зеленим килимом, стоять 36 барабанів. Також є керамічні, паперові, дерев'яні вироби, витинанки, глечики, картини. Стіни розписані народними мотивами. На всю стіну без вікна — зображення Ярила, слов'янського бога сонця та плодовитості.

— Все циліндричне можна брати. Головне, щоб звук йшов. І зверху можна не тільки шкіру чіпляти. Бо з нею погратись треба. Спочатку поставити відмокати на зо два дні, а тоді натягнути гарно. Он я приладнав пластикову кришку від відра з фарбою. А ці барабани зі звичайних пеньочків зробив. Накрив фанерою, — стукає по ній. – Чуєте? Звук трохи глухий. Це спеціально зробив для учнів-новачків. Вони приходять сюди два рази на тиждень, на творчий гурток. І думають, чим сильніше б'ють, тим звук буде кращий. Так можна дірку зробити. Спочатку вчу їх повторювати ритм. А коли навчаться слухати, можуть і свою мелодію придумати. Ніхто з батьків ніколи не скаржився, що вдома діти заважають своїм грюканням. Ми діткам казали, що краще кудись відійти подалі від будинку, якщо закортіло пограти на відрах, каструлях, картонних коробках. Батьки можуть бути стомлені після роботи.

Сідає на коліна, бере до рук великий барабан. Вправно вибиває мелодію.

— Каменотеси теж мають свій ритм під час роботи. Людині не може такий заважати. Він навіть оздоровлює. Коли митець творить, наче поєднується зі світовою гармонією. Якось на симпозіум в Бушу (село в Ямпільському районі Вінничини, де щороку проходить симпозіум каменотесів) приїхав мій знайомий. Сказав, що просто хоче послухати «музику» каменотесів. Коли одночасно працюють стільки каменотесів, дійсно, як оркестр звучить, — зауважує.

Показує довгий вузький барабан зі шкіряним верхом з обох боків.

— А це мені Віктор Бронюк привіз, коли знімали в нашому селі кліп "Ендорфіни". Тоді трохи смішно вийшло. Оператору кажуть: "Візьми це в кадр, візьми ще це". А хтось не так зрозумів, розніс по селу "пушку", що рейдери хочуть село захопити. Побачили переносний генератор, то думали, що ним світло мають красти, — посміхається, хитає головою. — Я з цього барабана два хочу зробити. Бо тут звук не дуже сильний. А якщо його навпіл розділити, буде саме те, що треба.

Підхоплює з лави свисток, перемотаний скотчем у кілька рядів. Вставляє у звичайну пластикову трубу.

— А ще мінітрембіти роблю, — грає. — Можна низький звук видавати, можна високий. В залежності від того, як губи складеш. Діаметр труби теж має значення.

Зі шкільним гуртом "Букатинські шамани" Альошкін виступав на фестивалі Арт-поле. Там їх назвали букатинська "Даха-браха".