Цукерки та квіти приносять люди на могилу архиєпископа Симона, який похований на Вінницькому центральному кладовищі. Так прихожани віддячують за успіхи на роботі та в особистому житті. Про це кореспонденту Vlasno.info повідомила вінничанка Наталія Галагін.

– Два роки тому закінчила коледж й почала шукати роботу. Пів року результатів не було. На відправлені резюме не відповідали, а працювати офіціанткою з червоним дипломом медсестри не хотіла. Мамина подруга порадила поїхати й помолитися біля могили архиєпископа. Я не вірила в такі містичні речі, але після довгих маминих вмовлянь погодилась, – розповідає Наталія, – Біля могили я не стрималась й розплакалась. Майже не молилась, лише просила допомогти. Виговорилась й пішла додому. За пару днів мені зателефонували з лікарні й сказали, що в них звільнилось місце медсестри. Після того випадку постійно приходжу сюди коли важко на душі.

Архиєписком Симон Івановський народився 1 лютого 1988 року в сім'ї священика в селі Кам'янка Тульської губернії. У роки «Хруовських гонінь» на свій страх і ризик очолив Вінницьку єпархію. Через рік його звільнили на вимогу державних органів СРСР. Не витримавши фактичної ізоляції Владика помер у свій 78 день народження.

Деякі прихожани роками приїжджають до могили із віддалених сел.

– Більше п'яти років приїжджаю на могилу архієпископа. Якщо є час то й двічі на місяць. Для мене він святий. Колись дуже хворіла раком матки, коли приїхала на його могилу хвороба зупинилась. Пухлина перестала рости. Лікарі казали, що не протягну й пів року, – розповідає Ольга Білик із села Семенівка Шаргородського району.

Люди приносять до могили квіти, цукерки та свічки. Навіть у мороз та дощові дні на могилі стоять свіжі квіти та недопалені свічки.

– За день до могили архиєпископа Симона приходить до 20 людей. У свята та погожу погоду людей більше. Вони самі доглядають могилу, приносять рушники та квіти. Старші жіночки саджають квіти. Головне аби молитва, з якою люди приходять була щирою, а думки світлими. Тоді диво обов'язково станеться, – каже отець Віктор.

Фото Мирослави Слободянюк