Село Слобода поблизу Брацлава, на перший погляд, нічим не відрізняється від решти сіл Вінниччини та України. Втім, проїжджаючи кепськими дорогами населеного пункту, туристу чи простому перехожому в очі обов'язково кинеться дерев'яний храм. До культової споруди на богослужіння приходять старообрядці, яких мешкає тут вже не одне покоління. Як живуть на Вінниччині нащадки росіян, які рятувалися від переслідувань кілька століть тому — в матеріалі Vlasno.info.

Втекли від російських репресій на Вінниччину

Після Никоніанської реформи 1654 року не всі прийняли зміни, які їм запропонувала верхівка. Вони, в основному, стосувалися змін у православному обряді. За кілька років патріарх зібрав собор, на якому всіх, хто дотримувався старих обрядів, піддавали анафемі, а церква та уряд почали їх переслідувати. Старообрядці тікали від репресій та оселялися в інших країнах та навіть інших континентах.

Одне із поселень — на Немирівщині. Мешкає тут майже 200 старообрядців. Кажуть, що їх є більше, однак молодь роз'їжджається із маленького безперспективного села.

Вірні традиціям князя Володимира

Старообрядці вони, розповідають, тому, що дотримуються старого обряду — той, який був запроваджений у церкві ще у 988 році — коли князь Володимир охрестив Київську Русь.

– Ми досі хрестимося двоєперстієм. Отець, син, святий дух – ось тут, – каже Василь Рильський, показуючи на мізинець, безіменний палець та великий, складені у пучку. – І на всіх наших іконах всі святі лише так тримають пальці. Українській церкві треба подумати, до речі, кого вони підтримують і за кого моляться, а у якій вірі — витоки християнства.

Розмову зі мною вони починають зі "знайомства з дідами".

– Мій прадід, Іван Рильський, мав шість синів: Федір, Яків, Тіт, Марк, Ліферій, Федір. Прадід Іван свого часу купив тут шість ділянок землі по сорок сотих на майже одній вулиці. Кожному сину протягом кожного року будували хату. Так ми тут і з'явилися.

Бородаті, «как цапы»

Займаються старовіри на Немирівщині, в основному, городництвом — свого часу, розповідають, тримали величезні плантації баштанних культур. Зараз у Євгенії Севастьянівни є і корівка — все, як у селі. Займаються і сушінням фруктів.

– У кожному дворі колись були величезні глеки, – розповідає пані Євгенія. – У нас досі залишився один. У нього ми складаємо груші, там вони і висихають, а потім варимо із них смачний узвар.

Під час розмови чоловік інколи переходить на українську мову, однак пані Євгенія його час від часу перебиває та зупиняє:

– По-нашому говори, по-кацапському.

Перепитую: чому по-кацапськи?

– Кацапами нас називали за Петра І – коли бороди не хотіли стригти, то казали, що наші предки сиділи бородаті, «как цапы». Звідси і назва, – розповідає Василь Рильський, який також із бородою.

Із ще густішою «рослинністю» на обличчі – чоловіки на вицвілих чорно-білих світлинах, які так вірно береже кожна родина старообрядців. Так само кожна родина має та береже старовинні книги, яким по кількасот років. Написані старослов'янською мовою.

Дерев'яний храм, настоятель на ровері та 500-літні ікони

Храм у Слободі — дерев'яний, збудований без жодного цвяха. Архиєрейська служба триває вісім годин, а ще чотири – вечірня, напередодні

– Священник їздить на велосипеді із сусіднього населеного пункту. Настоятеля нам, до речі, Господь послав. Дівчина із села поїхала на заробітки в Іспанію – познайомилася із хлопцем та приїхали сюди із ним, він сам з Румунії. Розповідає, що у румунських селах ще стійкіше збереглися наші традиції – у кожному населеному пункті по три-чотири церкви старообрядців, – каже пан Василь.

У храмі — чимало раритетних та унікальних старожитностей. В основному це — ікони.

– Іконописці ще писали. Їм по 300, 400, 500 років. Кожна родина має свою ікону – святиню передають із покоління в покоління. Хоча, вже на моїй пам'яті, храм не раз обкрадали — витягли більше сотні ікон.

Старообрядці хрестять дітей зануренням у воду із головою, однак коли старовір хоче побратися із жінкою іншої віри, варто здійснити обряд довершення.

– Можна піти у Буг, зануритися у воду із головою тричі, потім отець читає молитву – це і є довершенням, і, свого роду, нашим обрядом хрещення, – розповідає пані Євгенія.

Про гастрономічні традиції старообрядців та фольклор читайте у нашому репортажі із святкування Дня Брацлава, де із містечком старообрядців знайомилися всі відвідувачі свята.

Фото Людмили Кліщук