Вчора у Тиврові подоляни вшанували пам'ять письменника, журналіста, вчителя Василя Рудого. Василь Михайлович проживав у Тиврові, де й був похований. Жителі Тиврівського району, друзі, знайомі, рідні прийшли сьогодні згадати дорогу для них людину. А учні та вчителі Тиврівського ліцею інтернату поглибленої підготовки в галузі науки організували концерт, присвячений 80-й річниці від дня народження пана Василя. З місця події передає Vlasno.info.

А помер Василь Михайлович 14 вересня 2008 року, і свою смерть майже передбачив. Поруч з ним в останні дні був його товариш Геннадій Суверток:

— Василь мав страшну хворобу - рак крові. За декілька місяців він сказав мені, що йому приснився Велес, і це означало, що він мав дописати книгу. Перед смертю я до нього зайшов і він мені сказав: "Олексійович, ох і виговорився я!". Тоді звернувся до дружини: "Ляля, мені щось холодно". Тоді ж він сів у крісло, вона його накрила шерстяною хусткою. Ми його залишили. Він був щасливий, тому що поставив крапку в своїй книзі і в своєму житті. Якась чудодійна сила його тримала до останнього.

Розпочалося вшанування 24 січня біля пам'ятника письменнику у Тиврові. Прийшли на могилу найпалкіші шанувальники, друзі та сестра, кожен мав змогу сказати все, що відчував у ту мить.

— Душа просилася сюди прийти. 24 січня народився, а 14 вересня помер Василь Рудий. Для мене це честь, що я, мої діти знали таку людину. Пан Василь, людина щира, безкорисна, вчитель з великої букви, перед яким потрібно поклонятися. На пам'ятнику не даремно написано "І все ж таки жити варто", тому що під цим девізом живу я, ми живемо, — розповідає землячка Василя Михайловича Інна Суверток.

Товариш письменника Олександр Петрович згадав книги Рудого:

— Ще давно він мені дав ці книги. І я їх почав читати, коли отримав його Благословення. Вісім разів я прочитав трилогію Василя Михайловича, і з кожним разом вони давали мені нові знання.

Сестра Василя Рудого пані Любов пригадала його дитинство:

— Я пам'ятаю, як все своє дитинство він провів за книгами. Якось мама його попросила принести води, а він все сидів за столом і виписував з книг слова, афоризми, щось читав. Саме він прищепив мені любов до книг. Я почала читати великі і грубі книги, мені так хотілося нову книгу, що я навіть, не зважаючи на кучугури снігу, йшла до бібліотеки, годинами чекала бібліотекаря. Василь був тихим, спокійним, ніколи поганого слова не сказав комусь, весь час працював. Коли знаходив час для творчості, навіть не знаю.

Усі присутні погоджувались, що в книгах Василя Рудого можна віднайти щось своє рідне, відкрити очі на щось нове, подивитися на світ по-іншому, надихнутися на нові звершення. Микола Степанович особисто знав Василя Михайловича і є його палким шанувальником:

— Він помітно виділявся від інших людей якимось душевним спокоєм. Він був позбавлений "его розумного", яке притаманне людям горизонтального мислення. Це людина, яка мала конкретний зв'язок з усіма світами, і саме з них черпав свої знання. Сьогодні я прийшов на його могилу, щоб вклонитися людині, яка обрала для себе місію — служити своєму народу.

Вшановування пам'яті перемістилося до ліцею, де й пройшов концерт, присвячений пам'яті письменника. Організували його громадські організації та районне управління освіти з вчителями й учнями Тиврівського ліцею. Але спочатку усі вшанували хвилиною мовчання Василя Рудого. Тоді ж охочі мали змогу сказати кілька слів про журналіста, пригадати його роки життя, його творчість. А учні ліцею зачитали вірші свого земляка.

Людмила Касянчук, начальник управління освіти, молоді та спорту Тиврова, пригадала, ким він був для неї:

— Здається, що нещодавно ми зустрічалися з Василем Миколайовичем на одній з вулиць Тиврова. Мали можливість спілкуватися, чути від нього мудре слово, відчувати його любов до рідної землі. Пан Василь не просто існував, він доклав неабияких зусиль, щоб наша Україна стала кращою, мудрою, заможною. Саме громадські організації запропонували нам організувати цей захід. Учні Тиврівської школи навіть зробили ілюстрації до його книг.

Василь Рудий працював журналістом, вчителем, редактором, механізатором та ще багато інших професій опанував. Попри основну роботу, пан Василь займався творчістю. 15 років друкували книги поета, і навіть після смерті письменника його палкі шанувальники та громадські діячі самотужки друкують книги Василя Михайловича.

— Мені довелося працювати із Василем в районній газеті, - розповідає колега письменника Володимир Усатюк. - В ті часи журналістам було не просто, Василь Михайлович переховувався від влади не раз. Колись він мені показував свої записи, які робив, коли їздив по селах. А там була зібрана інформація про жертв Голодомору. Ми з ним не могли повірити, що це було насправді, тому що раніше нам в школах цього не розказували. Ця інформація була закритою, за її розповсюдження карали. Василь міг стати відразу редактором, але не став, тому що він боровся за правду, намагався викривати владу.

Валентина Іванішина є козачкою Крайового товариства "Вінницький козацький полк ім. Івана Богуна" й однодумцем Василя Рудого. Вона з ним постійно зустрічалася, спілкувалася, намагалася черпнути все більше і більше знань:

— Він дуже багато часу приділяв нашій молоді. Я пам'ятаю, як навесні він захворів. Лікарі казали, що результати аналізів погані. Багато хто пророкував йому закінчення життя. Маса людей кинулися його рятувати. Я навідалася до шаманів, цілителів, щоб вони допомогли його врятувати своїми вміннями, практикою. Навіть один із фотографів приніс свої фото, розвісив фото соняшників, які ніби сонце, яке його мало б вилікувати. Багато людей здавало кров. І врешті, лікарі сказали, що йому стає краще й він скоро одужає. Це було справжнє диво. Ми повірили, що Бог дарує йому життя ще на кілька місяців.

Отаман Вінницького козацького полку ім. І. Богуна Володимир Воловодюк особисто був знайомий з відомим на Вінниччині та за її межами письменником:

— Козаки Вінницького полку імені Івана Богуна з великою шаною ставляться до Старійшини полку, Василя Рудого. Ми горді тим, що разом зробили чимало справ і часто згадуємо нашого Старійшину. Поради і мудре слово цієї людини так потрібні сьогодні.

Громадські діячі, побратими, палкі шанувальники планують заснувати премію імені Василя Рудого. Про це домовилися на заході сучасні письменники та громадські діячі. Тому найближчим часом сформують критерії, за якими оцінюватимуть твори чи благородні справи майбутніх лауреатів

Читайте також: Правоохоронці Вінниці посилюють заходи для недопущення міжконфесійних конфліктів 

Фото: Наталя Притуляк