Третього березня в спортзалі Літинської ДЮСШ можна було спостерігати незвичне змагання. Чоловіки з непрацюючими руками або взагалі без кінцівок билися ногами, а жінки і дівчата демонстрували технічні рухи корейського єдиноборства. Це був п'ятий відкритий чемпіонат України з паратхеквондо (за версією ВТФ) серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату, повідомляє Vlasno.info.

Стартувала дюжина тхеквондистів – з Вінницької, Харківської і Запорізької областей. Видовищною була чоловіча боротьба у розділі «керугі» – поєдинки. При цьому роль суддів зводилася до мінімуму. Адже набрані бали за влучні удари фіксувалися за допомогою електронних жилетів і електронних шкарпеток! Поточний результат бою змінювався на табло.

Глядачі побачили багато потужних ударів, розмінів, падінь. До нокаутів справа так і не дійшла, адже на килим виходили добре підготовлені і приблизно рівні за класом бійці. Головною зіркою змагань був 23-річний тхеквондист із Ладижина Антон Швець – чемпіон світу, Всесвітніх ігор, Європи та № 1 світового рейтингу у своїй категорії.

Антон бився зі зв'язаними за спиною руками, щоб вони йому не заважали. А у деяких його опонентів одна рука все ж працювала. Тому, приміром, на початку першого бою удари ногами Антона Швеця електроніка не зараховувала, бо опонент прикривав жилет рукою. В середині поєдинку чемпіон світу поступався із рахунком 0:3. Згодом Антон Швець змінив тактику, використовуючи поради свого досвідченого наставника Валерія Брушніцького, який днями першим на Вінниччині отримав посвідчення заслуженого тренера України з тхеквондо (ВТФ). Йому вдалося переломити цей бій і вирвати перемогу із рахунком 5:3. Далі у фаворита все налагодилося. Антон Швець виграв подальші сутички і став чемпіоном України одразу у двох вагових категоріях – до 75 кг і понад 75 кг.

– Я записався на паратхеквондо в 2013 році, в 19-річному віці. Вже через півроку взяв участь у чемпіонаті світу в Москві і посів п'яте місце. Багато тренувався і таким чином підвищив свій рівень. Займаюся чотири-п'ять разів на тиждень. А перед виїздом на змагання проводжу щодня по два-три тренування, – починає розповідь чемпіон світу.
– Антоне, чому Ви обрали тхеквондо?
– Коли навчався в Ладижинському аграрному технікуму, моя двоюрідна сестра, яка займалася у сенсея Валерія Брушніцького, запропонувала спробувати свої сили у тхеквондо. Я залюбки погодився, адже тоді шукав собі вид спорту по душі.
– Які удари зазвичай приносять вам перемогу? Лівою чи правою ногою?
– Я аналізую, шукаю можливості перемогти у бою. А ось «коронки» у мене немає. Обома ногами володію рівноцінно.

– Чим відрізняються техніка паратхеквондистів і звичайних спортсменів?
– Здорові тхеквондисти можуть рукою блокувати удар і навіть бити неї. А ось я завжди руки тримаю за спиною і ними не користуюся. Хоча у деяких паратхеквондистиів одна рука може бути робочою, інша – протез.

– Напевно, прагнете потрапити на Паралімпіаду-2020 в Токіо?
– Дуже хочу туди поїхати, адже ще ніколи не брав участі в таких змаганнях. Для цього необхідно мати відповідний світовий рейтинг. Його можна набрати на міжнародних змаганнях. І не лише на чемпіонаті світу, який проходить раз на два роки. Поки що я перший в світовому рейтингу. Серед моїх конкурентів – казах, марокканець та ін.
– В багатьох країнах побували на міжнародних чемпіонатах?
– В Росії, Туреччині, Молдові, Єгипті, Португалії і Болгарії.
– Поїздки оплачується? Є якась допомога від влади?
– Мені виплачують щомісячну міську стипендію – 700 гривень. Практично всі поїздки – власним коштом. Тренер шукає спонсорів.
– Якими ще видами спорту цікавитеся?
– Я трохи займався карате, а також футболом. Раніше часто проводив товариські футбольні матчі на юнацькому першості району. Зазвичай я граю у захисті. Також я – багаторічний вболівальник «Манчестер Юнайтед» (Англія), з 2009 року не пропускаю жодного матчу цієї команди.
– Чим займаєтеся, окрім тхеквондо?
– Працюю черговим в інформаційно-довідковій службі на «Нашій рябі». Хоча спорт у мене все ж на першому місці! Поки я не одружений.

Жінки з ДЦП змагалися у «пумсе» – показових вправах. У всіх учасниць були різні вади, але це не заважало їм гарно демонструвати елементи тхеквондо. Найтитулованішою серед учасниць була 15-річна Іванна Цапцина – срібна призерка чемпіонату Європи.
– Мені подобається займатися тхеквондо. Адже я можу всі свої емоції передати через пумсе. Намагаюся демонструвати все можливе, це й беруть до уваги судді. Прагну стати призеркою чемпіонату світу. Завдяки спорту я також можу подорожувати. Побувала в Португалії і Болгарії, мрію побачити й інші країни, – каже Іванна Цапцина.

Старший тренер збірної України з паратхеквондо Сергій Брушніцький (Ладижин) пишається своїми учнями. Зараз у нього загалом тренується сім спортсменів. Каже, що після тренувань вони стали сильними і мають такий дух, який нечасто буває у здорових.
– Спортсмени із ДЦП виконують рухи тхеквондо, які іноді важко даються здоровим людям. На жаль, більшість поїздок – на власний кошт. Незабаром плануємо їхати на відкритий чемпіонат Африки. Там візьмуть участь 60 представників «Чорного континенту» і 40 – для інших частин світу. Антон Швець потрапляє до цієї квоти, – каже Сергій Брушніцький.

Співорганізатором чемпіонату України виступив благодійний фонд «Здорова нація», який придбав всю нагородну продукцію для паратхеквондистів. Виконавчим директором фонду є незрячий волонтер Денис Романовський, який регулярно доставляє гуманітарний вантаж на фронт, а також підтримує спортсменів-інвалідів. Він розповів, що у класі Антона Швеця на Паралімпіаду потраплять лише перший і другий номера світового рейтингу. Якщо ладижинець не буде брати у них участь, його за очками обженуть слабші спортсмени.

– Але з п'яти стартів, які заплановані на 2018 рік (в Азії, Африці, Америці і Європі), профільне Міністерство оплачує лише найдешевший – чемпіонат Європи, – інформує Денис Романовський. – На інші старти чиновники пропонують знаходити власні кошти. Приміром, на відрядження Антона з тренером на Африканські ігри в Марокко потрібні 1,5 – 2 тисячі євро. Ми не можемо покрити повністю видатки ладижинських паратхеквондистів, але частину витрат на відрядження беремо на себе. Незабаром придбаємо для них силіконовий тренажер-манекен (вартістю 16 тисяч гривень).

Читайте також: Вінницькі стрільці привезли з Угорщини дюжину нагород.

Фото автора