Вінницькі волонтери привезли цілий бус подарунків для маленьких вихованців Тульчинського обласного спеціалізованого дитячого будинку для дітей з ураженням центральної нервової системи та порушенням психіки. Дітлахів радували подарунками, смаколиками, активними іграми й обіймашками, повідомляє кореспондент Vlasno.info.

– Волонтерською діяльністю займаюсь вже близько чотирьох років, маю групу в соціальній мережі, в якій пишу пости про свої акції й шукаю однодумців, які б хотіли долучатися. Скажу відверто, хороших людей є дуже багато, кожен бажаючий завжди допомагає у силу своїх можливостей. Одні привозить подарунки, інші перераховують кошти, ще хтось робить знижки в магазинах, ще хтось підтримує просто добрим словом, що не менш важливо у підготовці й організації поїздки чи благодійного проекту, – розповідає організатор поїздки Мирослава Слободянюк. – Дуже люблю саме цей дитячий будинок, тут вирує якась особлива атмосфера, діти тут якось по-особливому щирі й немов батарейки заряджають людей своїм позитивом й добротою.



Це була вже четверта поїздка Мирослави в цей дитячий будинок, в якому на сьогодні проживає 68 вихованців, 11 з яких малюки до року.

Дитячий будинок дуже гарний, охайний та яскравий. Кімнати в приміщенні всі відремонтовані, в малюків новенькі ліжка, велика кількість різноманітних іграшок та книжок. Всі діти гарно одягнені, дівчатка заплетені й підчас обіймів відчуваєш, як них прямому сенсі цього пахне чистотою. Також в приміщені є кімната, в якій медсестра займається лікувальною фізкультурою з дітками, що мають інвалідність.

– Коли я організовувала цю поїздку, то мала на мені зробити цим діткам свято, подарувати їм те, що не можна купити за гроші – емоції. Завчасно замовила футболки, багато резиночок, бантиків й різноманітних обручів на голову. Діти були дуже задоволені, веселилися й ділилися з нами цікавими історіями – це свідчило про те, що нам вдалося їх розвеселити, а це найголовніше, – каже Мирослава. – Ця поїздка стала й для мене найчуттєвішою, вперше за чотири роки я плакала. А причиною моїх сліз став дворічний хлопчик, який стояв у куточку й на всіх зло дивився з-під лоба. Поки всі дітки радісно розбирали подарунки, він просто стояв й відкидав все, що йому пропонували. Тоді я підійшла до нього, обережно обняла й дитину наче підмінили.Він теж мене обняв за шию й почав сміятися, цілувати мене в щоки. В цей момент для мене весь світ перевернувся.



Завдяки небайдужим вінничанам волонтери завезли діткам разом із канцелярією, магнітними дошками, засобами особистої гігієни та іграшками – «транспортні засоби» для малюків, спортивне приладдя та спортивний одяг, в якому вже в понеділок діти вийшли на фізкультуру.

– Наша мечеть постійно намагається долучатися до різних благодійних проектів, акцій чи поїздок, але саме ця поїздка для нас особлива. Зараз у мусульман проходить священний місяць Рамадан, в який просто необхідно робити добрі справи. Минулого року ми долучались до поїздки Мирослави в цей дитячий будинок, але тоді їхали від нас лише дівчата, а цього разу я вирішив поїхати. Від поїздки залишився просто неймовірно задоволений. Заклад чудовий, дітки неймовірно доглянуті, але їм не вистачає обіймів і любові, якби вони були ближче до Вінниці, ходив би до них у гості частіше, – каже настоятель вінницької мечеті Мусса Салім.



Кожен, хто прихав відвідати малюків, по-особливому сприймали цю поїздку й кожен із них взяв щось для себе.

– Я сама виросла в дитячому будинку, коли виховувала власних дітей завжди намагалась їх якомога більше доглядати, щоб вони сповна відчували, що їх люблять. Після того, як випустилась, немала ніякого бажання знову їхати в якийсь із сиротинців. Завжди долучалась якоюсь допомогою, а сама боялася їхати, оскільки із жахом згадувала своє дитинство. На вмовляння Мирослави поїхала й була дуже здивована, наскільки все змінилось. У цьому дитячому будинку дітей люблять, і вони всім оточуючим віддають цю любов навзаєм. А те, що до діток пускають волонтерів, з якими вони можуть поспілкуватись просто неймовірно, оскільки я зі свого досвіду знаю, що цукерки з'їдаються, речі зношуються, а ось такі свята залишаються в пам'яті на все життяі, – розповідає Інна Лукашук.








Фото Мирослави Слободянюк