Сьогодні на Вінниччині відбулись урочистості з нагоди 33-річниці Чорнобильської трагедії. Біля пам'ятника жертвам вибуху четвертого реактора ЧАЕС відбулось покладання квітів. У залі Вінницької ОДА зібрались ліквідатори техногенної екологічно-гуманітарної катастрофи, яку спричинили вибухи на четвертому енергоблоці. Дізнатись про події 1986 року з перших вуст, вдалось кореспондентці Vlasno.info.

Подія, яка сколихнула весь світ, сталась вночі 26 квітня, приблизно о 1:23 на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС.

Напередодні аварії, 25 квітня, на цьому енергоблоці, роботу якого було заплановано призупинити, проводили випробування. Спочатку повідомлень про несправність не було. Однак, у ході експерименту через різкий зріст тиску, верхню плиту реактора відірвало та спричинило руйнування та закипання одночасно у всьому об'ємі активної зони і викид пари назовні. Тоді стався перший вибух. Щодо подальшого ходу подій, які спричинили повне руйнування реактору, немає остаточної версії, яку можна було б назвати офіційною.

Через брак інформації, нерозуміння масштабів катастрофи, необхідного обмундирування та обладнання, пожежникам довелось працювати безпосередньо на місці подій, ризикуючи своїм життям. Такі дії були необхідними для того, щоб захистити третій енергоблок, запобігти його вибуху, тримаючи охолоджувальні системи в робочому стані. Через високий рівень радіації, деякі з ліквідаторів загинули безпосередньо на місці подій, деякі згодом – внаслідок променевої хвороби або інших хвороб, несумісних із життям. Залишились і ті, яким вдалось вижити. Але радіація так чи інакше вплинула на здоров'я людей, які ліквідовували аварію, проживали у цій зоні, та тих, на чиї території радіація розлетілась з вітром.

Інформацію про катастрофу на Чорнобильській АЕС оприлюднили лише після того, як у Швеції, за більш ніж тисячу кілометрів, на одязі робітників АЕС виявили радіоактивні частинки. Не знайшовши витоків радіації на АЕС, стало зрозуміло, що загроза йде із західної частини СРСР.

Евакуювати населення почали лише 27 квітня. Водночас належного інформування про загрозу тоді не було.

– У момент катастрофи я знаходився безпосередньо на території станції. За 160 метрів від четвертого енергоблоку, – пригадав Юрій Васильович. – На той час я працював в київському спецуправлінні. 6 травня нам прийшла телефонограма про те, що потрібно прибути для виконання робіт по ліквідації. 7 числа ми приступили до виконання. Думаю, що деякий час інформація замовчувалась для того, щоб запобігти паніці, або через те, що не були зрозумілі масштаби катастрофи. У Вінниці у нас була контора – другий прорабський пункт №171. На місце подій нас направили у складі вісім чоловік. З групою ми брали участь у операції, яка називалась "Котлован". За 160 метрів від четвертого реактору нам поставили станки для буріння свердловин. Ці станки потрібно було опустити на сім метрів нижче рівня землі, оскільки буріння повинно було йти по горизонталі. Тобто, треба було пробурити свердловини під охолоджувач реактора, закачати туди рідкий азот, таким чином, заморозивши грунт під басейном реактора і охолодити воду, яку туди закачували. Так тоді "збивали" температуру реактора. Через те, що у нас не було бурових штанг, якими можна було б бурити, наприклад, за 500 метрів, ми були вимушені робити "котлован" на такій відстані. Працювали по черзі, по п'ять годин. З цього складу залишився тільки я і ще, здається, один товариш. Але що зробиш, робота зроблена, катастрофа ліквідована.

На думку пана Юрія, доступ у Чорнобильську зону повинен бути обмежений:

– Цю зону вже тривалий час відвідують туристи. Не думаю, що це правильно. Адже, такі радіонукліди як радій, цезій, стронцій після вибуху були розкидані всюди. Вони потрапили в воду та грунт. А для їх розщеплення необхідно близько трьохсот років. Я про це знаю тому, що до нас з Москви приїжджав академік Євген Веліхов та розповідав про викиди та їх склад. Він тоді сказав: "300 років ця зона буде зараженою". Вважаю, доступ на цю територію повинен бути обмежений.

Своїми спогадами поділився і інший вінничанин:

– 26 квітня 1986 року була звичайна п'ятниця. В суботу та неділю я відпочивав, це були вихідні. Тож, коли сталась катастрофа, я був вдома, у Вінниці. Коли я прийшов в понеділок у військову частину, начальник штабу повідомив мені, що у Чорнобилі щось сталось, оскільки з нашого полку терміново викликали військового хіміка. Його відправили літаком. Тоді, я пішов з солдатом по території військової частини та виміряв спеціальним приладом рівень радіації. Виявилось, що він сильно піднявся, і це у мирний час. Я доповів про це начальнику. Мені розповіли, що сталось. А через місяць мене та 13 солдат відправили у зону ЧАЕС для ліквідації наслідків катастрофи. Ми несли службу у 30-кілометровій зоні. Я пропрацював там 35 днів. Потім ми помінялись, я поїхав додому.

Для охолодження реактору використовувались потужні насоси, які забирали дуже багато енергії. Тому було вирішено провести експеримент.

– Такий експеримент був успішно проведений на Ленінградській АЕС, а в Прип'яті не спрацював, – зазначив учасник ліквідації наслідків ЧАЕС І категорії Василь Петрович.

Ліквідатори катастрофи зазначають, що спочатку говорили, що в Чорнобилі сталась аварія. Але насправді це була ядерна катастрофа. Вибухнув четвертий реактор.

– За стіною четвертого енергоблоку знаходився котел. А в ньому 120 тонн радіоактивної маси. Коли все вибухнуло, велику частину викинуло у повітря, графіт порозкидало по території. Поруч четвертим енергоблоком знаходився третій, і якби пожежники не загасили полум'я в перші години, він би вибухнув. А під ним знаходились резервуари важкої води – сировина для термоядерних бомб. Якщо б він вибухнув – навіть від Мінська залишились б одні руїни.

За словами одного з співрозмовників, який долучався до ліквідації наслідків вибуху, на території ЧАЕС була пожежна частина. "Ось цей хлопець один з тих, хто гасив пожежу". – сказав він, вказуючи на товариша.

– Хлопці не пускали на територію пожежників з Чорнобилю. Казали "ми вже тут добудемо". Їх потім звідти виносили. Перші 26 хлопців-пожежників одразу загинули. Їх поховали у Москві, – розповів один з ліквідаторів.

Своїми спогадами поділився житель міста Прип'ять:

– Мій будинок знаходився за два кілометри від АЕС, з балкону було видно реактор. Я зранку встав і мав їхати до батьків, а в вікно не подивився. Тому, можу сказати, що вибуху не було, адже я спав з відкритим балконом і його не почув. Мій кум був на рибалці біля реактора, каже "був хлопок", – пригадав Василь Петрович. – Місто оточили внутрішні війська – пожежники та міліціонери стояли один біля одного по всьому периметру. З міста випускали, але нікого не впускали. З Прип'яті нас вивезли автобусами 27 квітня. Людям сказали, що це на три дні. Відповідно, вони взяли з собою лише верхній одяг, документи та бутерброди з чаєм. Ніхто не думав, що більше туди не повернеться. Згодом, влітку нам дозволили забрати деякі речі. Небагато, десь по 5-6 мішків. Адже, щоб закупити нові речі, не було можливості та коштів. Лише через два місяці наші збереження перевели в Київ і ми мали можливість їх зняти.

Читайте також: Потужний земснаряд для очистки водойм запустили у Вінниці.

Хочете отримувати головні новини у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

Фото: Марія Маліновська