Президентка феміністичного об'єднання «Прогресивні жінки» Наталя Козлова з 1995 року очолює одну з найдавніших громадських організацій Вінничини. Вона ділиться роздумами про причини домашнього насильства, розповідає про досвід протидії і дає поради для постраждалих жінок, повідомляє Vlasno.info.

– Мені пощастило, в моєму житті домашнього насильства не було. Ні в дитинстві, ні в дорослому житті. В 1995 році ми зареєстрували громадську організації «Прогресивні жінки» Ми планували пропагувати рівність, займатись просвітою з прав жінок. Але у перші ж дні роботи стикнулися з темою домашнього насильства. До мене почали приходити знайомі жінки, колеги по роботі і розповідати про домашнє насильство. В мене був шок. Я роками працювала з цими людьми, мала товариські стосунки і вони нічого про це не говорили. Це така змова мовчання про «сміття у хаті». Дім має бути місцем спокою і підтримки, а не місцем страху і боротьби. А тут розповіді про лайку, приниження, ляпаси...

Зараз ми розрізняємо різні види домашнього насильства: економічне, психологічне, фізичне. В 90-х ми не знали теорії, але бачили «практику». Це спонукало нашу організацію допомагати жінкам, які зазнали кривди у власному домі. Ми надавали консультації, правові і психологічні, проводили навчання для жінок, для поліції, соціальних служб, започаткували роботу «гарячої лінії» у Вінницькій області.

В 1998 році організація «Прогресивні жінки» провела перше опитування. Опитали сто жінок, і виявили, що 20 відсотків опитаних мали досвід домашнього насильства. З них кожна п'ята жінка звернулась по допомогу, а четверо – мовчали і страждали.

– Як змінилась ситуація з того часу?

– «Відсотки» майже не змінились. Та позитивні зміни є. Змінилось законодавство, змінилось ставлення суспільства до проблеми. Є розуміння, що домашнє насильство – не проблема сім'ї, а проблема суспільства, проблема прав людини. Є Закон про запобігання та протидію домашньому насильству, а з 2019 року вступили в дію ряд нововведень для покарання кривдників і захисту постраждалих.

На початку своєї правозахисної діяльності я ініціювала фокус-групу з жінками, які постраждали від насильства. Ми запитали жінок: «А якої реакції від суспільства ви чекаєте? Що може вам допомоги?» Вони відповіли: «Щоб припинилось насильство, щоб кривдників забирали з родини». Від жодної постраждалої жінки я не чула, що вона хоче переховуватись чи йти з власного дому. Тепер в законодавстві є поняття приписів, термінового і обмежувального. Припис – це перелік заборонених дій для кривдника. Може бути заборона перебувати в місці спільного проживання, заборона спілкуватись з постраждалою дитиною, навіть заборона наближатись на певну відстань до житла чи роботи постраждалої особи. Я вітаю це нововведення. Закон став на захист постраждалих осіб.

– Деякі жінки вважають, що насильство може трапитись «випадково, перший раз варто пробачити»? З вашого досвіду, наскільки це твердження правдиве?

– З 1995 року я чула різні історії від жінок, і помітила певну закономірність. Там, де «пробачали перші синяки», ситуація повторювалась. Якщо ж кривднику одразу давали відсіч, насильство припинялось. Відсіч – це викликати поліцію, звернутись по допомогу до родичів, до батьків. Насильство в Україні є частиною маскулінної чоловічої культури. На жаль, хлопчиків з дитинства заохочують битись, показувати силу, це не вважається поганим. Виростає такий «хлопчик» і кривдить дружину і дітей. Якщо йому одразу дають реакцію – «це не нормально», є жорстка протидія, то насильство припиняється.

Буває й так, що постраждала жінка настільки шокована насильством, що не знає, як вчинити. Можна зателефонувати на «гарячу лінію» для постраждалих від домашнього насильства – 0800 75 04 75. Вона діє за підтримки Департаменту соціальної і молодіжної політики Вінницької ОДА. Дзвінки безоплатні. Вам нададуть консультацію, підкажуть, куди звернутись по допомогу.

– Що ще ви радите жінкам, які перебувають в ситуації домашнього насильства?

– Я раджу всім жінкам реально дивитись на життя. Розуміти, що розлучення не означає автоматичний поділ майна і визначення місця проживання дітей. Це окремі процедури. Потрібно консультуватись з юристами, психологами. Готуватись до довгої боротьби. Найкраще мати шлюбний контракт. Обов'язково звертати увагу на формальності, наприклад, на кого оформлено майно. Навіть якщо у вас прекрасні стосунки, все одно запишіть квартиру на себе. У нас традиційно майно оформляють на чоловіка. У випадку розлучення жінці треба доводити, що квартира куплена у шлюбі, що це спільне майно. Це може роками тривати. А якби квартира оформлялась на жінку? Тоді чоловікові треба перейматись поділом майна.

– Крім уваги до юридичних питань, що ще ви можете порадити жінкам?

– Раджу працювати. Любі жінки! Не шукайте когось, хто буде утримувати вас, вашу маму і кішку. Гарантія вашої недоторканості і гідності – робота і самореалізація. Займайтеся бізнесом, заробляйте, шукайте улюблену роботу, вивчайте фінансову грамотність, програмування. Знаю, що спинатись на свої ноги страшно, може виявитись, що ти нічого не вмієш сама, і тобі років 30+. Доводиться себе ламати, важко працювати. Але втома від роботи ніщо в порівнянні з синяками, лайкою і приниженням.

Читайте також: Як вінничанам поділити майно у цивільному шлюбі.

Хочете отримувати головні новини у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

Фото надано Наталею Козловою