Після поїздки до сусідньої Білорусі у вінничанина Юрія Войціцького залишилися неоднозначні враження. З одного боку — хороші дороги при в'їзді в країну, з іншого — обмеження свободи особистості. Кореспондент Vlasno.info зустрівся із Юрієм та поговорив детальніше про те, яке воно: життя у Білорусі.

У молоді немає перспектив
Юрій розповідає, що перебуваючи у сусідній країні, відчував себе як в Україні у 2013-му чи на початку 2014 року: тиск на свідомість, всюди міліціонери, камери.

При в'їзді в країну потрібно оформити декларації та імміграційні картки, які, між іншим, є універсальними і для Білорусі, і для Росії. І куди ти в'їжджаєш незрозуміло, бо написано: "Въезд на территорию РФ и Белоруси".

– Заїжджаючи на територію Білорусії, я мав купити радіомаячок. Він сигналізує, що їду по дорозі, не порушуючи правил. Якщо пересуватимуся без цього пристрою, то платитиму по сто євро штрафу, — згадує Юрій. — Кожен кілометр маячок видає надокучливий сигнал. Таке враження, що Великий Брат за тобою стежить.

Перетнувши кордон із Білорусією, перше, на що звертаєш увагу, — гарні та чисті дороги, а під лісом на трасах стоять селяни та косять траву, аби дорога гарно виглядала. Залишилося багато населених пунктів із комуністичними назвами, стоять Леніни. Існують так звані "агрогородки", у яких розкинулося по 20-30 чистеньких та гарненьких котеджів.

Поняття "безробітний" у Білорусі нема. Якщо ти офіційно не працюєш більше півроку, то платиш податок згідно статті "За тунеядство" (неробство), проти якої білоруси протестували навіть деякий час, але "проти Лукашенка не підеш". Білоруська молодь перспективи у своїй країні не бачить, тому дуже багато виїжджають за кордон.

– Ми перебували в країні в той день, коли приїжджав патріарх Кирило. Потрапили в затор, в якому стояли півгодини, оскільки був перекритий увесь центр міста. Всі чекали, бо десь там, за три квартали від нас, їхав Кирило.

Відпочинок під контролем
Відвідали і джазовий фестиваль, оскільки було цікаво, як білоруси проводять час.

– Навколо фестивалю все обгороджено металевими щитами. Людей було, можливо, три-чотири сотні. Але навколо них була купа правоохоронців, між людьми багато "тихарів" - міліціонерів у цивільному, – розповідає Юрій Войціцький. – Близько 40 правоохоронців стояли та знімали всіх, хто заходить, на камеру. Дружина Юля затрималася буквально на дві секунди, щось шукаючи в сумці, як до неї підбігла якась міліціонерка, і каже: "Женщина, не скапливаться! Проходите, пожалуйста!". А ще дружина мала синьо-жовто стрічку на сумці, забула зняти, то увага також була неабияка, мовляв, бандерівка приїхала (сміється — Авт.).

Проте, у Білорусі є багато достойних об'єктів соціальної інфраструктури: сучасні лікарні, бібліотеки (одне приміщення Національної Бібліотеки займає близько гектару території), але немає ні ресторанчиків, ні кав'ярень, ні шиномонтажів, одна-дві мережі заправок обслуговують всю країну.

Дві Білорусі
Західна Білорусія дуже відрізняється від північної. Та, що була під окупацією Росії (Північна) – бідна. Багато пам'ятників радянської доби, і немає нічого привабливого для туриста. А Західна, та, що була під впливом Речі Посполитої — інша, там є що побачити, є міста, схожі на Львів, із вузенькими вуличками. Архітектура, пам'ятки культури та менталітет людей тут також інші.

– Білоруси себе "білорусами" не вважають. Я запитую їх, хто вони, а вони відповідають, що росіяни чи українці, наприклад. Вони не знають, як виглядає їх національний герб (Погонь), та не знають, із яких кольорів (білий, червоний, білий) складається їхній національний прапор. Єдине місце, де я почув білоруську мову, — католицький костел!

По Wi-Fi із паспортом
Впливає на свідомість населення країни-сусідки і інша сусідка — Росія.

– Мізки людей просочені та прозомбовані. Думають, що ми обстрілюємо Донбас, та переконані, що нині в Криму добре. Там культивується стереотип про те, що "деды воевали, а мы отстраиваем". Вони мені нагадують нас за часів Януковича. Не економлять ні газ, ні воду, ні електрику. З людьми якщо говорити про щось неполітичне — то все добре, а якщо говоримо про політику, то вмикається гальмо "Кисельова-Путіна".

Немає вільного доступу до Інтернету. Якщо заходите в кафе, і хочете у ньому скористатися Wi-Fi — треба пред'явити паспорт.

– Білорусам можна позаздрити у їхній працьовитості. Вони – як мурашки, терпеливі та люблять чистоту. Але багато серед них асимільованих в російську культуру. На високому рівні охорона правопорядку. Проте у них обмежена свобода: пересування, спілкування тощо. Все контролюється державою. Люди в Білорусі вільно не почуваються. Краще бути босим та голим, але вільним, – переконаний вінничанин. – Після повернення на українські землі перше, що ми зробили — заїхали в придорожній український ресторанчик за Черніговом, скуштували борщу, глибоко вдихнули та сказали: "Слава Богу, що я на Україні". Символічно, що коли ми повернулися на батьківщину, вийшло сонце з-за хмар.

Фото Юрія Войціцького