У Вінницькому обласному військовому комісаріаті продовжують працювати над комплектуванням Збройних сил України військовослужбовцями контрактної форми. Вчора пізно увечері, а також нині вранці майбутні контрактники відправилися у навчальні центри. Проводила їх у армію і кореспондентка Vlasno.infо та вже традиційно запитала чоловіків та жінок, чому обрали службу у Збройних силах України?

Олег, 25 років. Після строкової служби вирішив підписати контракт.

– Я все життя у лавах Збройних сил України, ось закінчив строкову службу, вирішив продовжити службу за контрактом. У навчальному центрі нас будуть розподіляти у військові частини, що запропонують – туди і піду.
– Невже на строковій службі було так класно, що вирішили піти далі і підписати контракт? – запитую.
– «Строчка» просто не для всіх. Але для мене.

Віталій, 25 років. Більше року його мобілізували, служив у 24 окремій механізованій бригаді.

– Мені прийшло запрошення з тієї ж частини, тому і вирішив повернутися. Стояли ми на 29 блокпосту у Луганській області. Не втомився, вважаю, я маю бути військовим – мені це подобається.

Віталій

Руслан, 32 роки. Досі працював на м'ясокомбінаті, вантажником.

– Пішов у Збройні сили України, бо переживаю за свою країну, я, можна сказати, патріот своєї країни.
– Не шкода було покидати робоче місце, стабільність все таки? – цікавлюся.
– Ні. Навпаки, армія – це стабільність.

Серед натовпу контрактників – аристократичного та інтелігентного вигляду чоловік.
Віктор, 56 років. Служив досі у органах внутрішніх справ 10 років. Звання — майор.

– Закінчив школу міліції, потім був дільничним інспектором, потім – у карному розшуку на різних посадах, керував групою затримання. Зараз бачите, яка ситуація в державі, треба ж бути комусь на передовій. Що треба робити – те і буду робити. В будь-якому випадку – це захист Вітчизни.

Данило, 18 років. Закінчив 11 клас.

– Обрав військо, тому що в мене дідусь офіцер, тато офіцер, тому я пішов їхніми слідами – теж захотів бути військовим. Ще рік тому я думав, що ніколи не піду в армію. А потім відчув, що присутня якась невидима тяга. Планую служити у сухопутних військах.
– Вам не страшно іти до війська, знаючи, що на Сході війна?
– Абсолютно не страшно.

Данило

Павло, 34 роки:

– Мої однокласники вже майже всі у війську. Я теж там маю бути.

Чоловік старшого віку, ім'я не називає:

– Йду в армію, на це є дві причини. Перша — меркантильна, інша – патріотична. Вони мене і спонукали йти до війська. Досі служив у підрозділі міліції швидкого реагування «Беркут». У 2010 році вийшов на пенсію. Від служби в армії очікую змін особистих та змін в країні.

Аліна, 24 роки. Закінчила університет.

– Чоловік служить в армії, іду за чоловіком. Він зараз у Котовську, планує виїзд в АТО.
– Вам не страшно іти у військо? Ви жінка – ніжна і тендітна...
– Нічого страшного, тендітність можна поєднувати із силою та міццю.

– Всього відправили 154 людини у навчальні центри, із них — 16 жінок, – розповідає офіцер відділу комплектування та призову Вінницького обласного військового комісаріату Володимир Дозорець. – Серед них є і учасники АТО, які їдуть на два тижні у навчальний центр, потім — у бойові військові частини, що дислокуються на Сході країни. Новобранці навчатимуться військовому ремеслу протягом двох місяців.

Майбутніх контрактників відправили у навчальні центри у Старичі, Десну, Миколаїв тощо. У Миколаїв, серед іншого, їдуть ті, хто обрав своїм майбутнім службу у 36-ій окремій бригаді морської піхоти, яка навесні 2014-го вийшла із окупованого Криму.

Всі хлопці, які поїхали у навчальні центри, виконуватимуть бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції.







Фото Людмили Кліщук