Минулої суботи Петро Порошенко приїздив до Вінниці. Представляв нового очільника області, зустрічався з людьми, робив заяви, виступав... Не буду повторювати про що, адже місцеві ЗМІ переповіли все важливе з президентських виступів. Якщо узагальнити кількома словами, то вони зводяться до того, що все налагодиться: щось швидше, решта – у тривалішій перспективі. Зрештою, подібні обіцянки роздавали й попередні президенти під час своїх візитів до Вінниці. Нинішній гарант ні в чому не відступив від десятиліттями накатаної колії, чи то пак протоколу, яким передбачено, зокрема, форми спілкування з народом. Адже смішно вважати проявом тенденції «Жити по-новому» нечисленний пікет місцевих активістів, котрі вимагали - «Свободу політв'язню Юрію Хорту» . Президент проігнорував їх. Активісти образились, мовляв , це єдиний президент України, який у Вінниці не вийшов до людей. Наївні люди. Їй-бо... Нехай дякують, що завчасно не розігнали... Жоден президент не виходив у Вінниці до людей не підготованих до спілкування з ним як належиться. Саме таких людей, переважно із симпатичних зичливих молодиць, президенту, кажуть, підготували неподалік заводу «Форт», і він з ними з задоволенням поспілкувався. Так що, всьо путьом.

Президент поїхав, і на зміну приємним враженням од його виступів і заяв швидко прийшли нові сумніви й тривоги. Що нас чекає? Чи вистачить сил перемогти? Чи вистачить ресурсу вижити? Як витримати нові тарифи і заробити на життя? Кому вірити й на кого сподіватись? Що робити, врешті-решт. Питання, питання – нема від них порятунку. Хоча кажуть, порятунок , як завжди, у простих речах.

У 30-х роках минулого століття, коли Америка переживала скрутні часи, названі пізніше Великою Депресією, Франклін Рузвельд запровадив нову форму спілкування влади з народом, яка допомогла американцям достойно вийти з випробування, а самого президента назавжди зробила народним кумиром.

Франклін Рузвельт суботніми вечорами розмовляв з країною по радіо. Він говорив про справи, про труднощі та плани. У президента була виняткова природна особливість — заворожуюче щирі інтонації голосу. Як лідер США, на долю якого випали дві найсерйозніші кризи в американській історії — Велика депресія і Друга світова — війна Рузвельт перетворив радіо на незамінний інструмент керівництва й ефективний спосіб спілкування із співгромадянами по всій Америці. Радіо надало нового сенсу відомому стереотипу про публічного політика, «який йде в народ». Його онука Анна Елеонора Рузвельт, зокрема, згадувала: «Мій дідусь не хотів, щоб його друзів, сусідів, усіх американців закликали йти на жертви або підтримувати його політику , поки вони не почують пояснень важливості цих кроків безпосередньо від нього. І тому він відкрито розмовляв з ними по радіо.» Серію таких його виступів тривалістю 30 — 40 хвилин кожна незабаром стали називати «Бесіди біля каміна». Свої радіозвернення, зазвичай, він починав о 10:00 вечора за східним часом, так щоб виборці, які мешкають у всіх трьох часових зонах, могли спокійно налаштувати свої приймачі після вечері.

Перша з таких радіобесід відбулася 12 березня 1933 року, за тиждень після його вступу на посаду президента. Тоді нація була паралізована економічною кризою, що призвела до краху банківської системи США, де з 1929 по 1932 роки припинили працювати майже п'ять тисяч банків. Наказавши закрити всі банки в країні на чотири дні, Франклін Рузвельт звернувся за допомогою до національного радіомовлення, щоб пояснити необхідність прийняття першого з найважливіших законів програми «Нового курсу» — надзвичайного банківського акта 1933 року. Негучним, спокійним, розмовним тоном президент заспокоював збентежену націю. Своїм слухачам він найпростішими словами пояснював, які заходи вживає уряд, щоб гарантувати збереження наявних приватних вкладів у комерційних банках і знову зробити безпечною для громадян США можливість зберігати свої грошові заощадження на банківських депозитах. Повіривши словам президента, американці стали знову повертати свої гроші до банків. І коли упродовж доби, що настала після радіовиступу, кількість знову відкритих вкладів у банках поступово стала перевищувати кількість закритих, стало ясно, що з довготривалою банківською кризою врешті-решт покінчено.

Наш президент Петро Порошенко теж блискучий оратор. Але, коли країну тиждень лихоманило внаслідок небувалого скачка долара, люди втрачали голови через страх і паніку, змітаючи все з полиць магазинів, скуповуючи долари (хто мав зайві гривні), а хто не мав – стали збиратись на протест під стіни Нацбанку, – президент мовчав. Протест розігнали. Президент у Вінниці розказав про п'яту колону й можливі (ясна річ, проплачені) бунти, закликав посилювати діалог між владою і суспільством, аби запобігти цьому.

Звичайно, хіба хтось проти діалогу з владою?. Насамперед – з президентом. Бо саме він несе відповідальність за владу і за всіх нас. За моїх старих батьків, у яких на депозиті згоріли всі відкладені на смерть гроші, а знецінені пенсії не залишають жодної надії придбати необхідні ліки, а тому вони навіть бояться думати, як їм жити завтра. За мого молоденького племінника, котрий уже понад півроку марно шукає роботу і вже втратив надію її знайти, а тому збирається шукати щастя закордоном. Моїх друзів, які працюють водночас на кількох роботах, і вже на грані відчаю, бо вже не спроможні сплачувати кредит за житло, через що отримали кілька грізних есемесок від колекторів... Та господи, сьогодні ледь не кожен з простих громадян терзається питанням, як вижити. Навіть ті, ще до вчора відносно заможні люди, які регулярно перераховували кілька сотень гривень на допомогу армії чи пораненим бійцям, тепер переживають, чи залишиться у них на хліб після оплати шалено зрослих комунальних платежів... Нам усім дуже нелегко, і водночас ми готові терпіти далі, йти на жертви заради України, заради перемоги над ворогом й перемін на краще. Аби тільки знати, що жертви не марні, бо ж терпіння не безкінечне.

Пане президенте, поговори з народом, поясни що відбувається! Тільки не кажи, що не маєш часу за державними справами і пошуком союзників у світах. Твій головний союзник – твій народ, усі ми. Ніякі америки і європи не допоможуть тобі, якщо втратиш нашу підтримку. Якщо переконаєш, схилиш на свій бік, ми все зможемо й витримаємо. Але для цього почни з нами розмовляти. Тобі це легше, аніж свого часу було Рузвельту, адже він спілкувався з нацією з допомогою радіо, нині ж до твоїх послуг – численні телеканали, які радо транслюватимуть президентські « бесіди біля каміну». До речі, кажуть, свого часу цей виграшний формат спілкування з країною хотів запровадити Янукович. Не зважився, напевно, відчував, що люди йому не повірять – не той типаж. Президенту Порошенку люди вірять. Ще вірять. Але віра швидко тане. Тим паче, коли дедалі важче стає зрозуміти, що відбувається в країні. Тому, можливо, така проста річ, як регулярні телебесіди батька нації допоможуть повернути віру й консолідуватись , аби здолати усі виклики долі.

Але все це можливо лише за умови, якщо президент казатиме нам правду, а його слово не розходитиметься з ділом.