Свого часу мені вже доводилось цитувати настанову видатного філософа й гуманіста Вольтера як чинити з правниками в часи революції. Тоді ця цитата викликала чимало критики з боку моїх колег, яким вона видалась кровожерливою. Можливо й так... Але ось слідкувала за гучним судовим процесом у Вінниці (який швидко перетворився на фарс) про обрання запобіжної міри для одіозних суддів Печерського суду Оксани Царевич й Віктора Кицюка й ще раз переконувалась у справедливості зауваження Вольтера. Великий гуманіст, - принаймні так стверджують енциклопедії, - у ставленні до правників був суворим, щоб не сказати жорстоким, а тому радив будь-яку революцію починати з того, щоб перевішати на вуличних ліхтарях усіх правників, які обслуговували попередній режим. Інакше вони перекреслять усі надії на торжество справедливості й пустять під укіс саму революцію. Далі Вольтер уточняв, що бодай кількох найчесніших і найкмітливіших правників усе-так слід помилувати, аби вони звели міцний юридичний фундамент під революцію й виправдали самих революціонерів в очах нащадків. Цілком можливою, що про повішання правників гуманіст Вольтер говорив у фігуральному значенні, але сенс від цього не змінюється. Неправедну систему треба міняти радикально й безпощадно, аби досягти справедливості.

Але чому з вінницьких суддів не вийшло тих принципових правників, яким можна довірити долю революції? Адже надії на них з цілого ряду відомих причин покладались чималі. Вони ж їх не виправдали. Може, тому що особливо й не прагнули? У цьому сенсі згадалась одна розмова ще за часів помаранчевого Майдану з добрим знайомим, успішним вінницьким адвокатом. На відміну від мене, окриленої, як і більшість співвітчизників, надіями на переміни мій приятель-адвокат був налаштований доволі скептично:

– Революції не творять законів, їх творять політики, а вони на владному Олімпі практично не помінялись. Поглянь навколо: біля керма залишились ті, хто відміняв виборність суддів. А тому суддя уже нікого й нічого не боїться, а реагує хіба що на зелений колір «капусти». Сьогодні вже не таємниця, скільки коштує той чи інший суддя. Один згодиться залагодити справу на вашу користь за п'ять «штук». А до іншого менше як з десятьма не сунься. Отож сьогодні кваліфікація адвоката залежить не стільки від його досвіду й знань, як від швидкості реакції, щоб випередити опонента й першим всунути хабара судді... Таке середовище. Щоб його змінити, треба одночасно міняти все – закони, суддів, адвокатів, прокурорів, адже всі працюють в одній зв'язці. А це практично неможливо, бо система чинитиме шалений опір, – іронічно зауважив мій приятель-адвокат.

Той фарс, який ми побачили у Вінниці, і був проявом опору системи. Тієї, у якій кожен гвинтик , як от судді Печерського суду – Царевич і Кицюк, що навіть опинившись на лаві підсудних, не втратили зухвалості й самовпевненості, кожен гвинтик має стопроцентний імунітет від покарання, яке й породжує судове свавілля. І якщо досі нашим правникам і доводилось керуватись якимись засторогами й розрахунками крім власного гонорару, то це – політична доцільність, котра давно вже слугує за поводиря нашій сліпій Феміді. Саме ця політична доцільність й диктувала неправосудні рішення щодо політиків – опозиціонерів й учасників Революції гідності, яких пачками відправляли за грати чи відбирали у них водійські права. Сьогодні ж, коли кон'юктура змінилась, політична доцільність полягає у самопорятунку самої системи. Свій свого не здає!

– Ось як треба вміти захищатись! Що то столичні судді... Такий майстер-клас показали нашим вінничанам, що ті на їхньому фоні виглядали просто жалюгідно. Прокурори, до речі, теж, – поділилась враженнями колега-журналістка, яка відсиділа усі судові засідання.

– Питання чому такий клас не продемонстрували вінницькі судді й прокурори, очевидно, належить до розряду риторичних . Адже наша місцева Феміда, яка теж уміє бути показово принциповою й суворою, коли зокрема йдеться про таких місцевих «хуліганів» як Юрій Павленко, цього разу була диво гуманною, відпустивши суддів під особисті зобов'язання, а не взявши під варту, як того вимагала прокуратура, а головне – суспільство. Хм.. Як вам це – особисті зобов'язання людей, для яких поняття честі є всього лише формальністю, службовим звертанням?..

– Юристи заспокоють, мовляв, тримання під вартою – не покарання, а всього лише запобіжний захід, до того ж винятковий. Тому не важливо чи буде конкретний персонаж "сидіти" зараз. Важливо, який вирок буде ухвалено. Що ж, у такому разі залишається сподіватись на торжество Закону. Хай гине світ, але торжествує Закон! Цей принцип, проголошений древніми римлянами, досі залишається наріжним каменем існування правової держави. Але хіба він підміняє Справедливість? Ту, яку «батько історії» Геродот визначив головною умовою існування будь-якої держави. Держава, яка нехтує цим принципом, приречена на загибель. А що робити, якщо Закон і Справедливість суперечать одне одному? «Ну так спаліть ваші закони й прийміть нові!» - радив Вольтер. Але перед цим слід прислухатись до іншої поради Вольтера й правників старої, несправедливої й ненависної усім системи неодмінно перевішати на вуличних ліхтарях. Без жалю й сумнівів. Інакше система не здасться й Справедливість не відновиться.
Боюсь, якщо держава не зробить цього в фігуральному сенсі, народ візьметься відновлювати Справедливість у буквальному.