Взагалі-то збиралась писати на іншу тему, але думки несамохіть зайняті іншим – пошуком аналогій між Вінницькими подіями, що призвели до штурму обласної ради 6 грудня й нинішніми Дніпропетровськими. Здавалось би, що між ними спільного? А між тим не відпускає відчуття, що ти знову в театрі абсурду, де грають другу частину фарсу «Велике мискоборство». Памятаєте, у Ліни Костенко: «Є боротьба за волю України, Все решта – то велике мискоборство»...

Перечитала й вислухала по телевізору чимало суперечливих і навіть взаємозаперечливих коментарів стосовно суті демаршу пана Коломойського і , чесно кажучи, заплуталась у цих коментарях повністю. Підозрюю, більшість з них пишуться й артикулюються саме з такою метою – заплутати нас так, аби остаточно розчарувати у владі, у її спроможності навести лад у державі, а далі вже як вийде... Зрозуміло, нічого хорошого з того не вийде. Згадайте тільки, як трясло Вінницю у грудні минулого року , які вирували пристрасті й скільки всілякого лайна спливло на поверхню. А все чому? Бо губернатор вирішив вказати місце голові обласної ради, якого вибрав місцевий Майдан.

Хіба не те саме бажання – показати «хто хазяїв в хаті» – сповнює нині Ігоря Коломойського? Пам'ятаю навесні минулого року, коли пан Коломойський ще тільки вбувався на посаді й справді робив чимало, аби втримати мир у своєму регіоні, допомагав створювати добровольчі батальйони й заправляв з власних цистерн пальним танки й літаки кволої української армії, тобто «зшивав Україну», як висловився хтось з його журналістів- симпатиків, ми з колегою обговорювали справи й вчинки дніпропетровського губернатора. «Чогось мені лячно, - зауважила колега, дуже відома й авторитетна вінницька журналістка, терта й бита життям і професією. – Я захоплююсь Коломойським, але дуже боюсь розчарування. Все-таки олігархи далеко не й філантропи, це суперечить їхній натурі. Вони - спонсори , скільки вклали в справу, неважливо - кіно, театр, війна, стільки мають й отримати назад. Плюс проценти. Отож мені цікаво, що захоче Коломойський у якості процентів?»..

Тепер маємо нагоду побачити, що ж хоче Коломойський. Так само, як і свого часу вінницький , уже екс-губернатор, він хоче бути «хазяїном в хаті». Важковаговик Коломойський кинув виклик обраному більшою частиною суспільства гаранту нашої стабільності й законності. Ось власне у чому відмінність від вінницької міжусобиці – більш високим рівнем і розмахом. А все решта – класичне мискоборство. Мені як пересічній громадянці нецікаві деталі цього огидного мискоборствам, приправленого густим флером патріотизму, натомість шокує цинізм, з яким воно ведеться. Озброєні вояки в центрі Києва, броньована техніка, залізні височенні грати навколо державної структури.. Люди добрі! Невже це все відбувається сьогодні, а не в дні «врємєнних літ» з їхніми міжусобицями, чварами, війнами й пожарами на землях руських?

У чому патріотизм «зшивателя України?» У тому, що скликає віче на Дніпропетровщині, вимагає негайної децентралізації влади, звинувачує президента, що той не виконує своїх передвиборчих обіцянок? До речі, правильно звинувачує. Але ж досі мовчав, а тепер, коли влада замахнулась на його статки, враз став правдоборцем чи то пак мискоборцем? Знаєте, дуже страшно, аби у цій борні ми не втратили саму Україну... Політологи , аналізуючи ситуацію, стверджують, що війна з олігархами була неминучою, хоча б тому, що до неї нас спонукають Америка й Європа. Але мені здається, що висота її полум'я – це крім усього іншого ще й наслідок президентської кадрової політики й неквапливості, адже він, проголосивши курс «жити по-новому», так і не приступив до оновлення архітектури владної піраміди. От і маємо. за твердженням тих же політологів, прояв дисбалансу гілок влади .

У Вінниці, коли дійшло до відкритого протистояння, громада відстояла пана Свитка, а водночас і з ним свій вибір. Але я ось собі думаю, якщо не доведи Господи дійде до вікритого протистояння між гарантом і губернатором Дніпропетровщини, то чи кинеться громада так активно на захист обраного нею гаранта? Скажіть, чи тільки мене беруть сумніви?