Черговий етап "десовєтизації", у зв"язці із забороною ідей націонал-соціалізму, знову вилився у формі популістського законопроекту.
Його сприйняли двояко, з однієї сторони, люди стурбовані війною, подорожчанням тарифів, штучною кризою та комуналкою.
З іншої сторони, в повітрі давно відчувалась атмосфера невизначеності, бо проголошення Незалежності потягло за собою зміну змісту, але не форм. І вічним такий парадокс не міг бути.

Радянський Союз, як і сучасна Росія, славився машиною пропаганди. Догми, які містили у собі ряди очевидих протиріч, заполонили розум совєцкого обивателя, найефективнішим способом - стали буттям і оточуючим світом.
Важко переконати людину із релігійним світоглядом, бо у неї істинна в останній інстанції міститься у "священнім писанні".
Важко обманути людину із філософським світоглядом, бо у неї все піддається критиці.
Важко спекулювати людиною із науковим світоглядом, бо вона все перевіряє.
Але, на їх щастя, що 90% населення мають побутовий світогляд, і хто формує побут - визначає і погляди.

Більше того, я впевнений, що самі автори законопроекту не сильно розуміють різницю між більшовизмом і комунізмом.

Та цей день був знаменний ще й провальним голосуванням за законопроект "Про націоналізація майна країни агресора", після котрого депутати щедро звинувачували один одного у причетності до Кремлівської агентури. Театр абсурду досягає свого піку. Суспільство спектаклю стає невичерпною самоціллю.

«Зброя критики, звісно, не здатна замінити критику зброєю, матеріальна сила має бути поборена матеріальною силою: але теорія стає матеріальною силою, як тільки вона охоплює маси». Карл Маркс «К критике гегелевской философии права»

Саме тому, створена сьогодні система, не здатна до самозамінення, і чекатиме лише знищення іншою матеріальною силою.

Так яка ж така ідея охопила українські маси, щоб протистояти одній із найпотужніших імперіалістичних ідеологій 20 сторіччя - радянському більшовизму?

Чи змінили політики побут сучасного українця, щоб культивувати у них нові цінності? Чи була запропонована інша модель бачення суспільства і людини в цілому?

Політична ідея містить 3 складових:
1. Уявлення про природу людини
2. Уявлення про економічний устрій
3. Уявлення про політичний устрій

А тепер, давайте розберемо поетапно, що ж сьогодні "заборонили" в Україні.
Комунізм, як повноцінна ідеологія, що грунтується на працях Маркса і Енгельса, пропагує егалітарне бачення людини, тобто, проголошує рівність всіх людей.
Націонал-соціалізм, викривляє вчення Дарвіна і формує філософію соціал-дарвінізму, яка стоїть на елітаристичних позиціях, тобто, проголошує людей не рівними від природи.
Тепер заборонено вважати і так, і так.

У другому пункті, комунізм пропагує суспільну власність на засоби виробництва і природні ресурси. Націонал-соціалізм передбачає упор на державну і приватну форми власності. Виходить, тепер заборонено всі форми власності.

У третім пункті, комунізм проголошує ліквідацію держави, як механізму класового закріпачення, в кінцевій своїй меті. Націонал-соціалізм, навпаки, проголошує використання держави, як найоптимальної форми організації нації.
Так як же тепер бути після заборони?

Проте, прийнятий законопроект, передбачає і боротьбу із символами і назвами більшовицького режиму.
Частково, це є важливим етапом по формуванню нового буття. Але форма - це закріплення змісту.
За 24 роки нової історії, те вузьке коло людей по інтересам, які сьогодні себе називають "Україною", не змогли запропонувати нічого, щоб створити новий, ціннісний зміст. Яке навантаження нестимуть нові символи і пам"ятники? Який вклад тих чи інших діячів? Яке значення їх вчинків чи праці для українського суспільства?

Ви уявляєте собі пам"ятник Яценюку? Чи вулицю Муженка? Чи, може, проспект Геращенка?
А чиновники всіх мастей, в свою чергу, явно не будуть раді провулкам Олександра Музичка, школам імені Миколи Коханівського чи бюстам Дмитра Корчинського.

Ви дійсно гадаєте, що у Вінниці існують вулиці Кірова чи Козицького лише тому, що їх не заборонили на законодавчому рівні? Чи, все ж, тому, що левова кількість вінничан і уявлення не мають про те, хто це такі?
Нікого не напрягають назви "Червоних курсантів" чи "Червоних партизан", на щастя, знайшлись ті, хто не зміг миритись із вулицею "Чекістів". Хоча, якщо прислухатись до розмов пересічних людей, можна ще інколи почути і "чекістів", і, навіть, Леніна.

Єдина ідея, яка оволодівши масами, стала матеріальною силою - це викорінення, хоча і не повне, думки, що політика - справа великих розумів.
"Це не мого розуму справа, ми їх вибрали - нехай вони і думають" - таке уже не часто почуєш від людей. Та на місце одного невігластва, прийшло інше - зацікавленість політиками, а не політикою. Постійно на слуху призвіщи політиків, подробиці їх життя, скандали, у яких вони засвітились, але ніхто не цікавиться програмними документами партій, і тими законопроектами, які обговорюються і приймаються.

Більше того, сучасна система "законодавства" породжена в інтересах того, аби мати змогу спекулювати поняттями і словами. Де гарантія того, що завтра, працівників київпастрансу, яких вивела на мітинг їх профспілка, не звинуватять у комунізмі? Де гарантія того, що страйкуючі шахтарі Галиччини, котрі відстоюють свої права, завтра не прирівняються до повстанців на Арсеналі 18 року і не будуть кинуті за грати? Хто може бути захищеним від в"язниці, якщо буде задавати питання про повернення незаконно приватизованого майна у 90-тих на баланс держави? В той час, коли будь-хто не задоволений політикою влади, стає автоматично "агентом Кремля", яка гарантія, що у протестній діяльності, чи в антиолігархічній риториці, не віднайдуть "комуністичного сліду"?

Що чекатиме бійців батальйону "Азов", які полюбляють розповідати про расові погляди Девіда Лейна, і часто сповідують містичні концепції поняття нації? Чи не чекатимуть їх кримінальні справи після фронту?

Для того, щоб уникнути спекуляцій і порожніх роздумів, було б чудово висвітлити у ЗМІ список атрибутів комунізму і націонал-соціалізму. Поки що ж, нам відомо, що під заборону підпадають прапори СРСР і всіх радянських республік, гімн, символіка КПРС, пам"ятники радянських керівників і учасників ВЧК-КДБ, комуністичні гасла та назви вулиць іменами вище згаданих персонажів. Але толку заборонати те, що і так, майже, не використовується? В той час, коли, навіть у Вінниці, і далі є осередок сталіністського руху "Боротьба", товариші котрих, до речі, воюють на стороні "ДНР"? Який сенс у такій забороні, якщо тоталітарні ідеї більшовизму, у стилі постмодерну, і далі будуть вільно поширюватись сучасними адептами?

Більшовизм, як форма московського імперіалізму, і далі ехом проноситься у душах радянських поколінь. І хоча сьогодні, війна на Сході добиває останні цвяхи у труну цієї отрути, не можна казати "гоп", поки не перескочеш.
Святе місце не буває в порожнечі, а альтернативи радянському світогляду - так сформовано і не було.

Відчайдушний Дон Кіхот, хоч і мав благородні наміри, був приречений на поразку.
Так і у нас, крок зроблений вперед, без запропонування альтернативи, тягне за собою два кроки назад.

Тому істинно, що матеріальна сила - буде поборена лише матеріальною силою. А сила поглядів - лише силою нової ідеї.