А ситуація гірша, аніж видавалась на початку. Маю на увазі не лише вимушений, щоб не сказати вимучений брифінг очільника Вінницької обласної поліції Антона Шевцова у відповідь на хвилю широкого громадського обурення з приводу політичних уподобань поліціянта та членів його родини.

Їхні профілі у соцмережах вразили місцевих активістів, а слідом і всю Україну, своєю любов'ю до Росії й Путіна та ненавистю до України. Нагадаємо, що пан Шевцов обрав у «Однокласниках» групи за уподобанням «Горжусь Россией», «Барак Обмана» тощо. А його дружина – відповідно «Клуб друзей Путина», «Антимайдан» та «Русский мир». Н а брифінгу пан Щевцов , який ще кілька днів тому не бажав спілкуватись з журналістами під приводом : «Не мешайте работать!», тепер пояснював те, що сталось, провокацією проти його « правильної» діяльності на новому посту. Також він визнав, що у Чернігові, де працював до свого вінницького підвищення, його теж звинувачували у сепаратизмі. Але тоді для пана Шевцова все закінчилось добре, бо ж пан Корбан, котрий вимагав віддати Шевцова у руки закону за сепаратизм, нині сам чи то в руках, чи то в лапах закону. А пан Шевцов отримав підвищення і далі все робить правильно.

До речі, у Чернігові, куди Антона Шевцова прислали очолити міське управління напередодні довиборів до Верховної Ради, його звинувачували, насамперед, у тому, що не побачив фактів підкупу виборців кандидатом від БПП «Солідарність» Сергієм Березенком, у якого місцеві активісти виявили чорну тойоту запаковану неймовірною кількістю грошей, списками виборців та зброєю. Правоохоронці нічого протиправного у діях Березенка не виявили і той, хоча й зі скандалом, але став народним депутатом. Ось тоді Генадій Корбан і звинуватив Антона Шевцова у сепаратизмі, обіцяючи поділитись зі слідством дуже цікавою інформацією. Але хто тоді у запалі політичної боротьби звернув увагу на слова Корбана, який до речі теж не гребував підкупом виборців й отримав прізвисько – «Маршал Гречка». Так само ніхто не звернув увагу й на скарги місцевих журналістів, що Шевцов перешкоджає їхній журналістській діяльності. Вибори минулись , а з ними стихли всі пристрасті та звинувачення.

І ось новий скандал у Вінниці, який розгорівся ледь пан Шевцов устиг приступити до виконання обов'язків на посаді начальника обласного управління поліції. Цього разу звинувачення у сепаратизмі виявились підкріплені такими наглядними доказами, що розрахунки поліцейського керівництва, мовляв, «попи..дять та й перестануть» , як уже було у Чернігові, не справдились. Антону Валерійовичу, попри яскраво проявлене раніше небажання зустрічатись з журналістами, таки довелось це зробити й скликати брифінг. І тут виявилось , що сказати головному поліціанту на своє виправдання нема що. НЕМА. А звідси й погано приховане роздратування на журналістів за їхні незручні питання про його власну біографію та уподобання дружини.

Склалось враження, що на свою дружину пан поліціянт не впливає, а власної біографії не знає, бо його прес-служба, до якої він переадресував це питання, ще не склала її для свого начальника. І взагалі, журналістів пан поліціянт боїться більше, аніж поліграфа, на якому готовий свідчити у присутності народних депутатів та інших шанованих людей. І навіть збирається написати про це заяву до СБУ, а брифінг, очевидно, зібрав для того, аби додати собі духу Бо й справді, куди логічніше й достойніше для керівника його рівня було б вийти до преси із заявою про вже зроблений крок, а не лише з деклараціями про намір.

Утім, хіба вже так важливо, що скаже пан Шевцов на тому поліграфі? Якби ми жили у цивілізованій державі, самої лише фотографії з відвертим українофобом і лютим ворогом України у аканті очільника поліції було б цілком достатньо, аби без всякого поліграфа позбавити посади, якби він там не співав про свою «просто любов» до боксу й до боксера Валуєва. Бо ж пан Шевцов не просто дядько з вулиці, а чоловік на державній посаді, а тому мусить визначитись з системою пріоритетів. І згідно посади власну державу йому належить любити більше за російського боксера, тим паче у часи війни проти України й окупації Криму, тим паче, що це не просто боксер, а депутат Держдуми благословив своїм голосуванням. «Україна понад усе!» – цей принцип видатного державця Симона Петлюри давно мав би стати поліграфом для усіх наших посадовців....

Це, якби ми жили у цивілізованій державі. Якби на чолі нашої держави стояли справжні патріоти, а не «дядьки отечества чужого». А ми живемо у державі, на чолі якої стоять саме такі «дядьки» , котрі навіть в часи війни і далі продають зброю ворогові – Росії, аби та мала чим убивати наших захисників на передових рубежах. Як знайти цьому пояснення? Напевно , це колись зробить міжнародний трибунал у Гаазі, або суд історії.

Ми живемо у державі, де « дядьки» запрошують благословити на вірну службу державі щойно спечених поліціянтів ... попів московської церкви. Вдумайтесь – московської! Церкви, яка давно веде неприховану ідеологічну війну проти держави Украіни, церкви, яка благословляє російську зброю, аби та прицільніше убивала наших воїнів. Церкви, яка сама й купує таку зброю. Церкви, яка фінансує тероризм по всьому світі .... Урешті-решт, церкви, головний піп якої підписав на Кубі з Папою Римським спільний документ, що не просто принижує Україну, а заперечує будь-яке право на її власну помісну церкву. І при підписанні цього церковного «пакту Рібентропа-Молотова» був присутній митрополит Онуфрій, заступник по Україні головного московського попа. Принаймні, так Кірілл представив Онуфрія папі Франциску ІІ. І ось після цієї ганебної здачі України Онуфрієм вінницька влада запрошує владику Симеона, аби той освятив нашу новоспечену поліцію!! Звісно, на місцевому рівні чиновники й преса давно вже створюють образ владики Симеона як великого патріота України. Але хіба хтось чув , аби той хоча б словом чи півсловом осудив позицію свого прямого начальника – митрополита Онуфрія? То про який патріотизм ми говоримо? Отож, коли бачиш, як наш президент по-родинному гаряче обіймається з митрополитом Симеоном, ловиш себе на думці, що Шевченкове – «дядько отечества чужого» занадто м'яке визначення для наших, рука не піднімається написати – державців.

Який піп, така й парафія. Яка влада, такі й пси режиму. Бо, якщо пресу у цивілізованому світі називають ланцюговим псом демократії, то наша влада поки-що цих псів , зачасту лякливих і сумирних, як дворняги, не надто боїться й шугає за кожної нагоди. Натомість плекає інших псів. Їхні політичні уподобання , їхні сумнівні зв'язки, їхні біографії – ніщо не має значення, коли головним є основний принцип – принцип особистої відданості й готовність беззаперечно виконувати наказ. Саме ці якості пан Шевцов, очевидно, і продемонстрував у Чернігові. А тому можна не сумніватись, що «дядьки» його не здадуть за жодних обставин. Не здадуть, бо саме такі потрібні найбільше в часи, коли, «дядьки» шкурою відчувають як згущується навколо них атмосфера вже навіть не гніву, а народної ненависті . А тому й працюють на випередження. Не дарма ж свою діяльність новий очільник поліції почав саме з тиску на місцевих активістів.

Отож, питання уже не в тому , чи справді Шевцов зважиться на поліграф, і що він розповідатиме. Питання в тому – чи йому хтось повірить?

Фото: rivnepost.rv.ua