Знаний у всьому світі Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» ризикує занепасти. Адже будівлі заповідника перебувають в аварійному стані. Легендарний палац з унікальним парком понад річкою Смош розташований в селищі Качанівка Ічнянського району Чернігівської області.

Качанівка:1808-1918

Історія місцини, яку нині називаємо Качанівкою, сягає часів гетьмана Мазепи. Розквіт Качанівки припав на ХІХ ст., коли маєтком володіла родина Тарновських, а відтак — меценат та благодійник Павло Харитоненко. Ще півтора сторіччя тому Качанівська садиба славилася як осередок просвітництва та культурно-мистецького життя. Тут відпочивали душею Тарас Шевченко та Микола Гоголь, творили Марко Вовчок, Пантелеймон Куліш, Дмитро Яворницький, Ілля Рєпін, Михайло Глінка та сотні інших видатних митців і науковців.

Качанівський парк, що займав понад 500 га, уважався одним із найбільших парків Лівобережжя. Відомий історик Д. Яворницький згадував: «розкішному і великому парку не видно було ніде кінця... В парку кидалася у вічі надзвичайна чистота та планомірність розбивки. Всі доріжки в ньому, як прямі, так і бокові, поперечні, були вирівняні, усипані піском і по обох боках обсаджені низькорослими декоративними рослинами...».

Окрасою парку і гордістю господарів були акліматизовані в лісостепу дерева-екзоти — кедри, модрини, коркове дерево, а також чудові зразки паркової скульптури, вишукані альтанки.

Слава Качанівки ширилася далеко за межі Чернігівщини. Краса навколишньої природи, гостинність володарів маєтку, дивовижний палац надихали сотні художників, поетів, музикантів.

Утім, ХХ сторіччя виявилося для Качанівки фатальним.

Качанівка: 1918 — наші дні

Не встигла радянська влада закріпитися на Чернігівщині, як почалося розграбовування «панського надбання». З 1919 по 1923 рік садибу шматували абсолютно безкарно. Газета «Красное знамя» № 302 від 5 січня 1923 року писала: «Пам'ятники старовини та мистецтва в садибі Качанівка хижацькі псуються та частково повністю знищуються... Старовинні руїни особливої архітектури розбирають на цеглу... Альтанка, в якій працював видатний композитор Глінка, також розкрадається».

Найцінніші породи деревини в парку безжально випилювалися. Місцевий краєзнавець Костянтин Самбурський згадував: восени 1922 р. він побачив, як група червоноармійців випилює паркові насадження, і, звісно, обурився. На що почув: «Спочатку слід знищити панський рай, а потім збудуємо рай для працюючих». Рай так і не збудували, але до кінця 20-х років ХХ сторіччя садиба втратила майже всю біломармурову скульптуру, в тому числі паркову.

Качанівка неодноразово переходила з рук у руки, її дерибанили між різними організаціями. Чого тут тільки не було: і дитяче містечко, і тубсанаторій, і рибний розплідник. У палаці відновлювали сили особи офіцерського складу, а Георгіївську церкву — родинну усипальницю Тарновських перетворили на клуб.

Період руйнації закінчився у 1981 році, коли Качанівка отримала статус Державного історико-культурного заповідника.

Втім, і нині практично всі будівлі заповідника перебувають в аварійному стані: кладка тріскається, штукатурка відпадає, грибок невпинно поширюється. Через проблеми з водовідводом просідає опорна стіна західної частини палацу. Це й не дивно, адже під палац стікають тисячі кубометрів води.

Найгірше почувається символ Качанівки — білосніжна Альтанка Глінки, давно закрита для відвідувачів. Її становище інакше як критичним не назвеш. Споруда вже кілька років потребує негайних укріплювальних робіт через загрозу зсуву ґрунту. Є ризик, що стіни, підперті дерев'яними колодами, не втримають.

Крім того, масивні скульптури левів, що прикрашали припалацову територію, зникли у невідомому напрямку ще 2000 року. Місцеві мешканці розповідають, що скульптури потрапили до маєтків нових «господарів життя». 2010 року керівництво заповідника скоротило бібліотекаря, а разом з ним — і бібліотеку, що налічувала 7000 книг, з-поміж яких унікальні видання з декоративно-прикладного мистецтва. Книги й досі валяються де попадя. Громадські активісти неодноразово зверталися до державних органів, але у владних кабінетах їх ніхто не почув.

Відвідувачі Качанівки залюбки милуються віковими деревами біля палацу, прогулюються центральною алеєю до Георгіївської церкви, але на прогулянки парком наважуються не всі. Зрозуміло, чому. Більшість ландшафтних районів Качанівського парку - непролазні хащі.

Парку потрібні свіже повітря і протяг, але через самосіви і захаращеність, з якими ніхто системно не бореться, старовинні дерева задихаються, хворіють і вмирають. Так, цьогоріч парк остаточно утратив рідкісну, струнку красуню — сосну Банкса. Під загрозою знищення інші дерева-екзоти, якими ще 100 років тому так славилася Качанівка. Місцеві мешканці побоюються, що останнім притулком цим деревам, як і багатьом іншим, стане пилорама, яку облаштували у старій котельні. Качанівський парк гине на очах. У чому причина? У безкарному порушенні правил санітарних вирубок, бракон'єрстві, що майже безперешкодно процвітає в заповіднику, жахливому стані водоймищ, які скоро повністю перетворяться на болота.

Ще в 1948 році Прилуцький лісгосп прийняв у відання від качанівського «курорту» ставки площею понад 70 га. Так тодішня влада відреагувала на інформацію про те, що через незадовільний догляд ставки перетворилися на заболочені розсадники малярійного комара, а єдині в Україні різновиди озерного ляща та судака майже повністю загинули.

70 років тому влада хоч якось відреагувала на гірке становище водоймищ. Нині ж ерозії та зсуви ґрунту поступово руйнують берегову лінію. У 2016 році на поверхню Майорського ставу спливло 1,8 т мертвої риби. Близько місяця мертві товстолоби, карпи, окуні, щуки плавали у воді і розкладалися. До ставу не можна було підійти через сморід. Причину загибелі риби так і не встановили.

З 1981 року Качанівка пережила 11 директорських каденцій. Заповідником керували Григорій Міщенко, Валентин Сердюченко, Олександр Андрійко, Сергій Остапец, Володимир Шемідько, Микола Лященко, Павло Яровенко, Юрій Кулініч, Сергій Папета, Станіслав Баранько. Декого з них — Міщенка, Яровенка, Папету — і досі згадують з теплом і подякою, адже за них заповідник розвивався і рухався вперед.

Парк — це єдина екосистема. Дисбаланс в чомусь одному порушує рівновагу усієї системи. Але на комплексний підхід до рятівництва палацово-паркового ансамблю поки не наважився ніхто.

Плекаємо надію, що люди, яким небайдужа Качанівка, все ж таки прийдуть. Прийдуть, коли почують, як волають о спасінні паркові галявини і дивом вціліли споруди.

Фото: Олеся Лавренчук
Головне фото: uk.wikipedia.org