Вчора вінничани мали змогу переглянути документальну стрічку «Красна Маланка» та поспілкуватися із автором фільму Дмитром Сухолитким-Собчуком.

Фільм про те, як жителі села Красноїльськ, що на Буковині, святкують Маланки, про симбіоз первісного духу та дечого сучасного: незвично, автентично, колоритно, своєрідно.

Історія про те, як хлопці, які повернулися з армії, беруть участь у обряді (нині мистецтвознавці називають це «театральним перформенсом»). Вінничани, затамувавши подих, дивилися про коменданта Маланки, Ведмедя із соломи; про майстра, що виготовляє маски та про те, як у нього згоріла майстерня і досі залишається невідновленою; скільки треба мати їжі та питва, аби прихистити зо три сотні чоловіків тощо.

Творчий колектив фільму на чолі з Дмитром Сухолитким-Собчуком працював над роботою чотири роки. Автор прожив свідоме життя у Чернівцях, де румунська община досить чисельна. Багато румуномовних сіл є на Буковині. В одному з таких, як виявилося, жив кум Дмитра.

- Він запросив мене у гості, я приїхав, прихопивши камеру. Знімав обряд Маланки спочатку як аматорський етюд без ідеї зробити з цього фільм. А коли поринув у це, став вникати у суть обряду – вирішив зробити кіно, – згадує Дмитро Сухолиткий-Собчук.

Опинитися у іншому середовищі (мовному – в тому числі) було для Дмитра несподівано. Але вже після перших зустрічей розпочав налагоджувати контакти, працювати з перекладачами тощо.

– Комунікація – це було найскладніше. Спілкувалися російською, але коли доходила мова до деталей – переходили на румунську, це трохи ускладнювало процес. Люди розуміли, що я не з їхньої культури, але з року в рік все більше довіряли. Згодом ми вже могли ходити навіть по домівках та знімати кадри, – ділиться Дмитро.

Цікавим є те, що правоохоронці у буковинському Красноїльську свідомо в ніч із 13 на 14 січня перекривають дорогу та справедливо і без втручання стежать за перебігом автентичного, а, отже, також рідного. Проте кілька десятиліть тому за маланкування навіть забирали на 15 діб.

– Зазвичай тоді працювали у комсомолі, і якщо працівник не виходив на роботу 14 січня – то отримував або попередження, або звільнення. Тому хлопці, що брали участь у маланкуванні, йшли у пункт переливання крові, здавали 250-грамову норму рідини. За це вони отримували талон про звільнення від роботи на два дні. Тому є підстави говорити про «маланку на крові» (сміється – Авт.), – ділиться подробицями обряду автор фільму.

Бути комендантом Маланки – це бути господарем свята та мати авторитет на майбутнє. Цьогоріч Маланка вже традиційно відбулася, проте скромніше, зважаючи на військові дії. Зібрані кошти віддали на АТО. А ще Дмитро невпевнено згадує: хлопці, що маланкували в попередні роки, зараз – снайпери та розвідники.

До цього були покази за океаном, неодноразові покази у Польщі. Аудиторія була вражена масштабом обряду.

– Поруч нас, вже і тепер, живуть такі люди в одній країні, ми громадяни однієї країни, але іншої культури. Це вдалий приклад того, як вони тримаються за своє. Схожий обряд у жителів цього села – на рівні національної ідеї, духу, традиції. Проблема румунів полягає в тому, що вони знаходяться в країні з чужою культурою. Але доля цієї культури – у їхніх руках, – символічно підсумував автор фільму «Красна Маланка» Дмитро Сухолиткий-Собчук.

На світлинах, автором яких є Ігор Паламарчук, читачі можуть ознайомитися із буковинською Маланкою 2015 року, що відбулася у Красноїльську.