Наскільки важливо говорити у ХХІ столітті про тоталітаризм у Європі, про війну та революцію, міркували вінничани на зустрічі із перекладачем та літературним критиком Олександром Бойченком дощового вечора. Міркували про те, що сталося колись із Європою і як уникнути схожого в Україні.

Загроза тоталітаризму в Україні присутня, вважає пан Олександр, зокрема, нещодавні заяви Правого Сектору щодо письма Андруховича називає "дуже тоталітарними дзвіночками", бо у сучасній європейській державі неприпустимо, коли політична партія заявляє, яку літературу треба читати, а яку – не слід.

– Письменник може мати свої думки і їх висловлювати, але політик не має права диктувати письменнику, як той має писати. Бо це – початок тоталітаризму. Ми, може, собі і думали, що ХХІ століття – це час, коли всі тоталітаризми позаду. Але ми помилялися: на нас, наприклад, насувається російський тоталітаризм, а Росія перетворюється на тоталітарну державу. А якщо вона і надалі вестиме проти нас цю дивну війну, то тоталітаризм точно загрожуватиме тим територіям, які вона собі відвоює, – переконаний пан Олександр.

Презентували тематичні книги: "У нас, в Аушвіці..." Тадеуша Боровського, "Бесіди з катом" Казімєжа Мочарського, "Інший світ" Ґустава Ґерлінґа-Ґрудзінського та "Імператор. Шахіншах" Ришарда Капусцінського. Ці книги поєднує тема тоталітаризму, ідея повстання проти влади або, навпаки, повна пасивність людей і нездатність протистояти.

"Жертви винні також"

Книга "У нас, в Аушвіці..." — про екстремальне вираження будь-якого тоталітаризму, концтабір. Книга про те, як люди не боряться, а пасивні мільйони ідуть на смерть. У таборі "Аушвіц" перебувало 130 тисяч в'язнів, яких охороняли дві-три тисячі есесівців. Автор ставив питання перед собою та перед читачами: чому люди не можуть просто повстати?

– Боровський дійшов висновку, що людина є такою істотою, що між «загинути» і «вижити» вона заради «вижити» іде на будь-яку підлість, вкраде останній шматок хліба у сусіда. Автор ніби підштовхує до думки, що кожен, хто вижив у Аушвіці – вже в чомусь винен. Бо якщо ти вижив – отже, замість тебе хтось загинув. Автор хотів показати, що жертви винні також, вони є співучасниками злочинів проти самих себе, – розповів перекладач.

Автор, колишній в'язень Аушвіца, у віці 28 пішов з життя добровільно: виживши у таборі, випив велику дозу снодійного та відкрутив газові крани.

Розмови з есесівцем та вибір між Колимою чи парками Відня

Натомість книга Казімєжа Мочарського "Бесіди з катом" – це результат сидіння в тюремній камері автора-поляка, якого арештували кагебісти, з есесівцем.

Мочарський не впадав у відчай, а почав говорити зі своїм співкамерником протягом року про тонкощі роботи есесівця, нищення ґетто тощо. Німець розповідає про те, що він категорично проти того, аби нищили українців, бо вони працьовиті та гарно співають. Колишній нацист мріяв про те, українські чорноземи стануть його землею, він виходитиме на поля, а українці на них працюватимуть і співатимуть.

– Є у книзі епізод, де німець розповідає, що важливо було відбити думку мешканців України, що вони – окремий народ. Зробити це просто – треба, щоб вони перестали читати книжки своєю рідною мовою, – продовжував розповідь пан Олександр.

«Інший світ» Ґустава Ґерлінґа-Ґрудзінського про досвід виживання, боротьби і перемоги. Та про те, що не можна судити про вчинки людини, які вона здійснила в тваринних умовах. Ідея книги: радянський комунізм та німецький нацизм – це тоталітарні близнюки.

– У книзі описані паскудства сучасної Європи. Нібито ліберально-демократичної Європи, яка є для нас бажаним прикладом. Бо коли ти маєш перед собою з одного боку Колиму, а з іншого – парки Відня чи Парижа, то ясно, чого більше хочеться, – каже Бойченко.

Перемога революції та російські танки на Єлисейських полях

«Імператор. Шахіншах» Ришарда Капусцінського – про ефіопську та іранську революції. Коли Бойченко редагував книгу у 2012 році, то сумнівався, чи буде вона актуальною в Україні. Але видання появилося на полицях друкарень наприкінці 2013, коли тривав Майдан.

– У 2012 році Україна спала, ніхто «ні гавкне, ні лайне». Здавалося, що вітру вже нема, тиша, і... Янукович. Думав, ну видамо книгу і що далі? Це ніби подратувати читача: от у інших людей бувають революції, а у нас – ні (іронічно посміхається — Авт.). Йдеться про те, що коли народ переміг, а тирана заарештували, одна провінція (де, дислокувалися військово-морські сили, до речі) відкололася, а східна частина Ефіопії почала сепаратистську війну, яка триває вже 41 рік.

На прикладі цієї книги, каже Олександр, помітною є думка, що один раз добре поводитися на майданах – мало для того, аби стати європейцями. І хоча революція в Ірані перемогла, але тоді розпочалося самопожирання в лавах революціонерів, а країна так і не стала європейською.

Олександр Бойченко розповів, що мріє про те ж, про що і його улюблений письменник Марек Гласко. Коли той поїхав у Францію за часів хрущовської "відлиги", його запитали, що має статися, аби Європа добре розуміла інші країни. Гласко відповів: "Вам бракує російських танків на Єлисейських полях. І тоді ви нас почнете розуміти".

– Я теж продовжую про щось таке мріяти. Шкода, що це може статися тоді, коли ці танки перейдуть через нас і підуть далі.

Захід відбувся за сприяння Генерального Консульства Республіки Польща у Вінниці.

Фото Людмили Кліщук