Декілька сотень людей виходять на вулиці столиці з вимогою зупинити корупцію, почати реформу правоохоронних органів, а також змусити владу випустити політв'язнів. У відповідь відбуваються лише арешти протестувальників. Згодом правоохоронці і армія застосовують вогнепальну зброю проти протестувальників. Виступи незадоволених починаються в інших великих містах. На фоні загальної нестабільності частішають теракти. Президент Сирії Башар Асад навіть не припускає ймовірності перемовин із протестувальниками. Таким був узагальнений початок Громадянської війни у Сирії. Власне, як і початок Революції Гідності в Україні.

Останній оплот «рашизму»

Військова допомога режиму Асада здійснюється зараз завдяки сирійському порту Тартус, де розташовується російська військова база. Звісно, офіційна назва бази «720-й пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ Російської Федерації». Але так, як за міжнародними нормами цей пункт, до речі заснований на початку 1970-х років, є територією Росії, то, фактично, він є єдиною базою за межами країн СНД. В світлі перебігу громадянських конфліктів і стратегічних інтересів Кремля на Близькому Сході, утримання цієї території є надзвичайно важливим. Не менш важливим, ніж збереження бази Чорноморського флоту в Севастополі. Запеклість, із якою Росія втрутилася у сирійську війну, пояснюючи світу, що ведеться боротьба з тероризмом, вражає.

Російський літак привіз сирійським військовим гуманітарну допомогу


— Ситуація в Україні навесні 2014-го і Сирії влітку 2015-го є багато в чому дзеркальною, — каже військовий аналітик Олександр Курков. — Російських військових відправляють у відпустки і перекидають до Тартуса військовими кораблями разом із технікою. Все це робиться під прикриттям поставок озброєння армії Асада.

Експерт впевнений, що колишніх українських військових, які зрадили присязі і перейшли на бік російських окупаційних військ в Криму, перекидатимуть поступово до Сирії. Вже зараз в них навіть у військових документах написано, що ці люди є потенційно неблагонадійними.

— Зараз Захід уважно слідкує за Росією та Сирією. Санкції проти обох вже дають результати. Не потрібно мати жодних ілюзій і нам, — застерігає політичний експерт «Центру UA» Валентин Краснопьоров. — Якщо Путін не змінить політику по відношенню до України, якщо все більше російських військ перекидатиметься на допомогу армії Асада, санкції посилюватимуться. Натомість в Сирії справи дуже погані, та й посилювати проти неї санкції — це давати фору терористам з Ісламської Держави. Допомагати своїм ворогам вже давно не в правилах ЄС.

Дещо про Сирію і не тільки

Але що ж все-таки сталося в Сирії?

Сирійська Арабська Республіка розташована на Близькому Сході і має вихід до Середземного моря із заходу. До початку війни кількість населення наближалася до 23 мільйонів, що в два рази менше, ніж в Україні. Влітку цього року кількість сирійських вимушених переселенців у світі загалом перевищила 4 мільйони. Спостерігачі ООН у справах біженців констатують, що в результаті окремо взятого конфлікту останніх ще не було настільки багато. Більшість їх перебуває в Туреччині, Лівані, Іраку, Єгипті, Йорданії, Саудівській Аравії, а також в країнах Європи. Питання притулку сирійців і не тільки зараз викликають серйозні суперечки серед членів ЄС.

А починалося все досить оптимістично. Ряд антиурядових демонстрацій захлинув більшість країн Близького Сходу та Північної Африки на початку 2011 року. Згодом за цими подіями закріпилася назва «Арабська весна». Ефект «доміно» охопив більшість арабських республік і монархій через співпадіння різноманітних, але схожих чинників.

Сирійська опозиція, на жаль, виявилася роз'єднаною, адже вона не мала ефективного механізму усунення Башара Асада від влади. Натомість ісламісти, які не були до того потужні в політичному житті країни, поступово активізувалися і здобували прихильність населення.

Специфікою силових і військових структур країни є те, що більшість офіцерського складу належать до однієї шиїтської секти алавітів. Розміщуючи на керівних посадах членів однієї релігійної громади, Асад таким чином забезпечував безперешкодне виконання всіх наказів.

На відміну від бандитсько-регіональної вертикалі Януковича, модель керування сирійського президента більш витончена. Підлеглі Асада пов'язані із ним не тільки за релігійною ознакою і вже пролитою кров'ю, але й тим, що тікати немає куди. Навіть на Путіна остаточно надії немає. Допомога РФ – лише спосіб утримати Тартус, а також спроба погратися у «миротворчу» політику, водночас збільшивши потік біженців.

Однак, світ змінюється дуже швидко. Диктатури на зразок СРСР і Лівії трималися десятиліттями, а впали за кілька років. Європейський мирний порядок тримався з Ялтинських угод 1945 року до анексії Росією Криму в березні 2014 року. Як бачимо, вітчизняна дипломатія останнім часом значно посилила вплив України на світовому рівні. Сподіваємося, що наша держава буде не лише спостерігати, але і прийме участь у великих світових зрушеннях.


Фото: ria.ru та reuters.com