Вже вісім років у селі Гулі Хмільницького району живе лише один чоловік. Колись, це було улюблене село Устима Кармалюка, де він разом зі своєю ватагою примушував багатих "ділитися" із бідняками. Нагадаємо, що Vlasno.info вже розповідав про цей легендарний край Вінниччини. Сьогодні ми вирішили розповісти про єдиного мешканця Гулів Петра Краснопольського. Пан Петро розповів нам чому залишився у селі один та чому досі нікуди не переїхав.

Повідав цікаві моменти походження назви Гулів. До вже відомої історії розповів ще одну версію назви села. Каже, що часто Кармалюк любив загулювати до місцевих дівчат, можливо, й тому цю територію назвали Гулі. Інша версія, що багато хлопців від Кармалюка та його побратимів отримали в цій місцині собі ґуль на лоби.

Люди з Гулів є по всій Україні

Петрові Краснопольському вже 75 років, все життя він прожив у рідних Гулях. Розповідає, чому так сталося, що в селі не залишилося людей. А розпочалося все це, каже, ще в 1952 році, коли йому було 9 років.

‒ В Одеській області було село Заріччя, де у війну жили німці, а після там вже ніхто не жив. От влада захотіла туди людей заселити, а ніхто ж не хотів, бо що там ‒ один виноград родить. То вони вирішили примусово: прийшов наказ з району виселяти наше село. В Гулях на той час було 105 дворів. Що тоді тільки не робилося, страхи! Це був березень, міліціянти приходили до дому до кожного, казали брати що можна донести і відправляли на залізничну станцію, ‒ пригадує житель Гулів Петро Краснопольський.


Сам Петро на Одещину не поїхав. Каже, що його матері з шістьома дітьми було важко зібратися і переїхати, тому їх і ще з 20 осіб залишилося в селі. Ті, хто залишився хотіли будуватися (хто хату, хто хліви), але їм забороняли. Керівництво району наказувало виїжджати в сусідні села і там будуватися, а в Гулях ‒ категорично забороняли. Чому так ‒ Петро Михайлович не знає, але підозрює, що то був якийсь план "зверху". Зараз він так і живе в хатині, якій вже більше 150 років. Має дітей та внуків, які часто запрошують переїхати до них, але чоловік відмовляється, мовляв кому він на старості років потрібен. Поки ще може щось робити ‒ переїздити нікуди не збирається. А людей, що виселяли тоді з Гулів, каже, зараз можна зустріти по всій Україні, бо і з Одещини також тікали куди бачили.

Село заросло бур'яном, а орендарі б'ються за землю

Зараз село позаростало бур'янами, хати розвалюються, а ті, що хоч трішки цілі ‒ розікрали. Пан Петро каже, що злочинці, дізнавшись, що в селі ніхто не живе ‒ відразу надяться грабувати: хто метал, хто якусь техніку. Каже, навіть з Вінниці бандити були. А от за землю, розповідає чоловік, ледь не війна. Орендарі так знахабніли, що орють не лише поля, але й славну Кармалюкову кручу.




Чоловік зізнається, що любить ходити до Південного Бугу, що протікає прямісінько під хатою. Але, каже, річка вже не та ‒ висохла. Рибу браконьєри електрострумом повибивали.

Якби не мої коні ‒ мене вже б не було

В свої немолоді роки чоловік тримає двоє коней, корову, та домашню птицю, і зізнається, що це мало, бо вже роки не ті, та й вирішив трішки розпродати.



Корову тримаю, бо без молока прожити не можу ‒ то для мене найкращий харч. В магазин їжджу за шість кілометрів в сусідні Думенки. Запрягаю коней та й помаленьку добираємося то в магазин, то в сільраду. Якби не мої коні ‒ мене вже б не було... Я з ними і поговору, і поїду кудись, це мої рятівники ‒ зізнається дід Петро.

Чоловік хоч і живе один в селі, проте має телефон, і навіть супутникову антену встановив, тому, розповідає, в своїх маленьких Гулях знає новини з усього світу.


Петро Михайлович ‒ дитина війни і ветеран праці. На фермі проробив 42 роки, а віддяки ніякої. Пільг, каже, ніяких. Радіє, що хоч світло не відімкнули, бо електроенергію отримує не з Вінницької, а Хмельницької області.

Моє село через Південний Буг межує з селом Свічна Хмельницької області. Визирну у вікно, ‒ а там вже й інша область. Хоча і в Свічні ситуація не краща, бо живе там також осіб зо 20. Людей звідти не виселяли, а село саме потроху вимерло, ‒ каже житель села Гулі Петро Краснопольський.

Їздив до родичів на Одещину, але в Гулях земля родюча

– В 1963 році я їздив на Одещину, в мене там багато родичів. Просили залишитися, але я не захотів: я люблю землю, а там вона зовсім не родюча, ‒ зізнається Петро Михайлович.

Про єдиного жителя села Гулі хмільницькі кіноаматори Микола Загородній та Віра Степанюк зняли фільм "Втрачений Рай", який минулого року на 10-тому Міжнародному фестивалі екранних мистецтв «Дніпро-сінема» імені Данила Сахненка виборов перше місце.

Використані кадри з фільму Миколи Загороднього та Віри Степанюк "Втрачений Рай"