Вінницькі поети присвячували художниці Аллі Горській вірші після її смерті

За життя вона встигла стати "душею українського шістдесятництва". А після смерті пам'ять про неї залишилася не лише в творах, серцях тих, хто її знав, а й віршах присвячених художниці.

Серед поетів Вінниччини відзначилися двоє. Лауреат премії В. Сосюри, Анатолій Бортняк присвятив їй вірш "Де ви там, Алло, алло?". А Василь Стус, з яким вона підтримувала дружні зв'язки, вшанував її пам'ять аж в декількох творах. Стоячи над могилою з портретом покійниці він прочитав вірш "Сьогодні — ти. А завтра — я". а вже 7 грудня 1970 року цей вірш був перероблений у "Ярій, душе". В ньому поет назвав борців за права людини, за збереження національної культури, "малесенькою щоптою". Цей вислів якнайкраще характеризував тих, кого тоталітарна диктатура за принциповість настільки ненавиділа, що пішла на фізичне знищення.

З російськомовної родини

Народившись в родині партійного функціонера, організатора радянського кіновиробництва Олександра Горського, дівчина могла без перешкод будувати собі кар'єру. Проте вир життя не залишив її байдужою до долі України.

Алла Горська з'явилась на світ в Ялті у 18 вересня 1929 і аж до 14 років прожила в Ленінграді. Підлітком пережила дві голодні блокадні зими. У 1948 році закінчила Київську художню школу імені Шевченка із золотою медаллю.

Сама Алла виховувалася в російськомовній родині, тому українську їй було складно вчити. До Художнього інституту вступила як медалістка — без іспитів. Її також звільнили від української мови на прохання батьків, як і багатьох учнів та студентів по всій Україні в ті часи.
Проте, художниця була зачарована українською мовою, через це почала брати уроки в подруги Надії Світличної. Вона писала під її керівництвом диктанти, вчила напам'ять вірші, студіювала історію України.

За десять років потому вона стала одним з організаторів київського Клубу творчої молоді "Сучасник". Це місце стало культовим серед українських дисидентів в його межах Алла не раз намагалася організувати театральні вистави, показ яких щоразу методично заборонявся владою. Також розробляла ескізи до "Другого українського театру", що діяв при Клубі.

Таємниця вбивства

У 1962 році вони разом із Василем Симоненком та Лесем Танюком виявили місця поховань жертв сталінського режиму. Василеві Симоненкові ця знахідка коштувала життя — внаслідок побиття міліціонерами, в нього розвинулася хвороба нирок і він помер в ніч з 13 на 14 грудня 1963 року.

Клуб творчої молоді згодом припиняє існувати. Горська натомість невпинно починає працювати як художниця, зокрема береться за вітраж "Шевченко. Мати" у вестибюлі Київського університету. Саме через цей твір, зроблений до 150-річчя поета її було виключено зі Спілки художників.

Потім були поїздки з чоловіком Віктором Зарецьким, який теж був художником, на Донбас. Алла Горська брала участь у розробці надзвичайних монументальних композицій у Краснодоні, Донецьку, Маріуполі, Києві.

Після вторгнення СРСР до Чехословаччини, Горська разом із 139 особами підписала знаменитого "Київського листа" до Брєжнєва, Косигіна та Підгорного. Через відмову зняти підписи Горську, а також її подруг художниць Севрук та Семикіну було вдруге виключено зі Спілки Художників. З цього часу тиск з боку влади на неї посилюється. Починаються виклики в КДБ.

28 листопада 1970 року вона їде до Василькова з бажанням забрати в свого свекра Івана Зарецького швейну машинку "Зінґер". Коли за два дні вона не повертається, чоловік їде і знаходить в підвалі її тіло. Віктора Зарецького заарештовують за підозрою у вбивстві дружини, але потім відпускають. За кілька днів на залізничному полотні за 34 км від Василькова знаходять мертвого свекра. Саме на нього падає підозра у вбивстві Горської.

Але ця версія сумнівна. Горську було професійно вбито одним ударом сокири, в той час як старший Закрецький пережив серцевий напад, ходив із паличкою.

Фото: os1.i.ua, storinka-m.kiev.ua