Півжиття на полі провела Марічка з Козятинщини

Єдина на район жінка-агроном живе в селі Флоріанівка Козятинського району, повідомляє кореспондент Vlasno.info.

Марічка Дроздович розповідає про свою зовсім не жіночу справу з посмішкою, каже, роботі завжди віддавалася сповна. Зараз жінці за 50, агрономом вже не працює, але вважає це своїм покликанням.


‒ Я сама з Орлівки Теплицького району, я друга дитина в сім'ї, а всього нас дев'ятеро. Найстарший Василь після восьмого класу пішов навчатися в технікум на Київщині, от і я також вирішила йти туди навчатися на агронома. Бо що ж я, тоді після восьмого класу ще дитина, нічого не знала, то пішла за братом, ‒ розповідає пані Марічка.

В технікумі, каже Марічка Дроздович, навчання було цікавим і веселим, згодом пішла на роботу в Київській області. Згадує свої перші жнива в селі Корогод 1980 року, навіть світлини з того дня залишилися.



Згодом Марічка перевелася у колгосп у Вінницькій області в село Флоріанівка Козятинського району. Старшим агрономом стала не відразу, займала різні посади.

‒ Коли я працювала заступником голови колгоспу по кормовиробництву, моїм завданням було вирощувати зеленку. Це і мішанина і трава і кукурудза і всяка зелень для худоби, то мої колеги так і почали мене називати Марічка Зелена, так воно і прижилося це ім'я, ‒ зізнається жінка.

Як і кожного агронома, Марічку возили на особистому УАЗіку. А місцеві шофери їздили на п'ятизіркових вантажівках, а дехто навіть на шестизіркових.

‒ Колись було таке заохочення, чи навіть традиція: якщо шофер перевіз тисячу тонн зерна, ‒ йому на машині малювали зірочку. Так само і з комбайнерами, ‒ намолотив максимальну кількість зерна, ‒ також малюється зірочка. Найбільше, це було десь п'ять-шість зірочок люди мали, ‒ пригадує Марічка Дроздович.

Навіть чоловіки зізнаються, що робота агронома зовсім не легка, особливо в пору збору врожаїв. Це пекуче сонце, постійний пил і часом недоспані ночі. Пані Марічка зізнається, що іноді за роботою навіть не було часу поїсти.

У Козятинському районі вона була єдиною жінкою-агрономом.

‒ Навіть не зручно трохи було, бо на всі наради в район чи область їздила сама, скрізь завжди сама. Хоча з чоловіками працювати було зовсім не важко, навіть легше, ніж з жінками. Всяке бувало, але всі мої накази чоловіки виконували без проблем. Коли були якісь несправності з технікою, то я також намагалася допомогти трактористам чи комбайнерам, хоч ключі подати. А були й такі випадки, коли чоловіки заздрили, що я жінка і займаю посаду старшого агронома, ‒ розповідає пані Марічка.

На запитання чи ревнував до колег чоловік, Марічка Дроздович посміхається, і каже, що ревнує й досі.

Пройшли роки, жінка вже не працює агрономом, тепер Марія шкільний завгосп, але чоловіки з села, і навіть з району досі звертаються до маститого спеціаліста за порадами.

‒ Практично пів життя я провела на полі. Таке в мене все життя, ще мабуть, дня такого не було, щоб мене не запитали як що сіяти, коли садити, яке насіння обрати і так далі. А я й щаслива, що люди звертаються до мене, і я допомагаю їм, бо це дійсно моє призвання, ‒ каже пані Марічка.

Фото надані Марічкою Дроздович