"Тіло Василя Стуса було нетлінним" - Володимир Шовкошитний

Скайп-зустріч з надзвичайно багатогранною людиною: відомим письменником, громадсько-політичним діячем, книговидавцем, ліквідатором аварії на ЧАЕС – Володимиром Шовкошитним. Він організатор і безпосередній учасник перепоховання Василя Стуса на Україні.

– Пане Володимире, розкажіть про себе детальніше. Що чи хто є тією музою, яка сформувала вас, як особистість?

– Моя муза сидить тут поруч, звати її Галина Миколаївна і надихає вона мене з 1973 року. Вона великою мірою формувала мене, як особистість. Дивно, але вона народилась не в Україні, вона народилась в Грозному, мама її чиста грузинка з гарним прізвищем Гудушаурі – це рід який був первосвящеником Грузії, а батько був кубанським козаком.

– Свого часу Стус відмовився працювати на Сході саме через те русифіковане оточення. Тож, запитання до вас: Схід України, як зрусифікований продукт, чи нестиме він культурну або ж фізичну загрозу без сприяння з боку РФ?

– Нестиме завжди. Запам'ятайте мої слова. Причина у тому, що 20-х роках ХХ ст. українському Сходу першому зламали хребет, от тепер і маємо наслідки. По паспорту то українці, а в душі абсолютно зрусифіковані люди.

– Донецькому університету присвоїти "ім. В. Стуса". Це ініціатива вузу. Як ви до неї ставитесь?

– Я завжди був прихильником цієї ідеї і якщо цей університет повернувся на батьківщину Стуса, значить так сам Бог велів. Якщо у цього Донецького університету буде ім'я Стуса – це буде багато до чого зобов'язувати: і професура, і студенти, і викладачі будуть відчувати свою причетність до чогось дуже українського, жертовно українського, ким насправді був Василь Стус.

– Ви депутат України І скликання. Як змінилась якість нардепів, якість української політики?

– Знаєте, економіка – це спосіб виробництва продукту, а політика спосіб розподілу. Нажаль, сучасні політики занадто дослівно сприйняли цю аксіому. Та в Україні шанси безумовно великі, єдине що запорукою успіху – це досвід попередників, допомога сучасників і молодий ентузіазм.

– Ще один маловідомий Шовкошитний — "Шовкошитний еколог", адже ви співзасновник екологічної організації "Зелений світ". Мабуть найпопулярніша тема сьогодення — енергозбереження, які ваші думки щодо виходу України із енергетичної кризи?

– Застосовуючи сучасні технології, ми можемо на чверть відірватись від Росії. Я «за» використання атома, але українського, а не російського. Ми не використовуємо біопаливо, не будуємо міні-ГЕС. На потрібно просто підняти те, що лежить у нас під ногами.

– Чи правда, що вас затримували працівники російських спецслужб, коли ви намагались організувати перепоховання Стусу?

– Вони влаштували нам цілий терор: пробивали колеса в машині, звинувачували в ДТП із загибеллю дитини, не хотіли віддавати цинкові труни, про які домовились ще з Києва.
Однак, потім вже я зайнявся шантажем майора Чєнцова, який нам все заважав, я пообіцяв йому, що від Австралії до України в один день вийдуть газети із одним заголовком, що «Ченцов враг перестройки». До речі, на його совісті зниклі понад 300 останніх віршів Стуса.

– Якось ви казали, що під час ексгумації тіло Стуса було не тлінним і ви бачили на рані яскраво-червону кров?

– Так, труну ми вже підняли вночі. Світлом слугували кінокамери. Як я казав тіло було, як на фотографії – не тлінним. Перекладаючи тіло в цинк я почув хрускіт, придивився і побачив, що мізинний палець тріснув і в ньому щось червоніє. Дивлюсь ближче: кристалик крові. В мене волосся піднялось на голові. Це кров. Я потім так і назвав: "Стусова остання краплина крові пролита за Україну".