Вінничанка Олена Чорнобривенко, яка стала однією із десяти видатних молодих людей України, зустрічає у себе на роботі — у реабілітаційному центрі громадської організації "Гармонія". Вона працює тут соціальним психологом — допомагає людям з інвалідністю адаптуватися до життя. В Олени приємний мелодійний голос, вона багато посміхається і жартує. Уважно слухає та дає детальні відповіді на запитання. Розмовляє приємною українською.

Олена має дві вищих освіти. Є спів-автором, реалізатором та тренером програми "школа незалежного життя". Керівник міської служби перевезення людей на візках, служби супроводу для людей з інвалідністю.

Переможниця зізнається, що не любить, коли її знімають на камеру. Тому від відео-зйомки відмовляється.

– А для конкурсу отак: поставила телефон на стіл, розповіла про себе — і відправила. Чоловік тільки трохи підрізав відео. Якби почала перезнімати, то точно нічого не вийшло б. Термін подачі заявок був із середини грудня до 13 січня. От я дванадцятого і відправила свою заявку. Я допомагаю людям боротися зі своїми страхами, виступати перед камерами, а сама от боюсь, – сміється.

Несподівана перемога і... три нагороди

– Є багато конкурсів для людей з інвалідністю. У цьому конкурсі не вказувалося, що є якісь обмеження, – розповідає Олена про те, чому вирішила послати заявку. – Мені захотілося бути конкурентоспроможною. Думаю, вийде то вийде, а ні — то ні

За умовами конкурсу у кожній із 10 номінацій журі відбирало по три фіналісти. А із них — одного переможця. В номінації Олени "Персональні здобутки" фіналістів було чотири. І переможців стало два.

– У моїй номінації у фіналі була параолімпійська чемпіонка Людмила Павленко (лижниця, яка виборола золото на олімпіаді у Сочі. Це вона виїхала на церемонію нагородження із вінком на голові та написом "Мир" на футболці — Vlasno.info). Я була впевнена, що нагороду здобуде вона. Так і сталось. І я була дуже рада, бо для мене потрапити до фіналу уже було великим досягненням. Потім я була впевнена, що переможе інший номінант — чоловік-художник. Думаю: ну це точно буде він. А тут ведучий підходить і вручає кубок мені. Я навіть розгубилася.

Крім цього, на конкурсі глядачі обирали свою десятку переможців, до якої Олена теж увійшла. А ще — стала міс глядацьких симпатій.

– Зробили так цікаво: голосували лише ті, хто був по факту присутнім на фіналі спеціальними бейджиками. Потім виявилося, що я набрала найбільше голосів серед глядачів. Я вже навіть не знала, що сказати. Усвідомила все аж наступного дня, коли діставала нагороди — кубок та сертифікати на навчання.

Життя в "Гармонії"

Олена — одна із засновниць громадської організації "Гармонія". Ідея її створення прийшла після знайомства із активісткою Раїсою Панасюк, яка зараз очолює організацію. Це сталося, коли Олена вже була студенткою.

– Енергії молодої тоді вистачало, хотілося все робити, а що — не знала. Ідея була спочатку просто збиратися. А як зібратися? Незручно ж їхати. Потрібні волонтери. Де їх брати? Почали шукати. Знайшли. Треба зробити ремонт у приміщенні, яке нам дали. Знов шукаємо волонтерів. Наша робота починалася із того, що ми все приміряли на себе. Які проблеми у нас — такі і в інших. Значить, ми можемо допомогти.

Олена — одна із тих, завдяки кому у Вінниці з'явилася служба супроводу людей з обмеженими фізичними можливостями. Поки що єдина в Україні.

– У нас є служба перевезення — авто з обладнаними підйомниками, які перевозять людей із порушенням опорно-рухового апарату. Але ж їм важко спуститися зі свого поверху донизу. Або потрібна допомога у лікарні. Так і виникла потреба службі супроводу. Ми її, ідею, підгледіли в Німеччині на конференції. Там такі люди називаються асистентами. І держава фінансує все. Людина з інвалідністю оформляється приватним підприємцем, держава їй дає гроші і вона наймає асистентів. Ну, ми зрозуміли, що в наших реаліях ми це відтворити не зможемо. Але вирішили спробувати інакше. У нас є дві людини, вони працюють на ставці. Заявки приймаються по телефону.

"Краще запалити одну свічку, ніж проклинати темряву"

Із цього девізу розпочинається відео-презентація Олени для конкурсу. Переможниця пояснює, що для неї важливо — допомогти хоча б одній людині відродитися. І тоді її життя має сенс.

– Знаєте, колись у нас була ідея змінити світ. Але в якийсь момент ми зрозуміли, що ми цього не зможемо зробити. Потім ми почали реалізовувати різні програми. Наприклад табір-семінар "школа самостійного життя". І ось час проходить і людина каже: "мені хочеться жити", "я створюю сім'ю", "я хочу навчатися". І тоді я зрозуміла: для мене оце найголовніше — хоча б одній людині допомогти, якщо я не можу усім.

Олена пояснює: коли людина стикається з інвалідністю, життя ділиться на "до" і "після". До травми людина займала певну нішу у суспільстві. Тепер їй треба навчитись жити інакше.

– На це і спрямована моя робота. Людям, які отримують допомогу психолога, легше справитись з усім, ніж самотужки. Наприклад, у нас був хлопчина, який у 16 років отримав травму хребта. Його мати одразу звернулася до нас. Але ми не говорили: "ласкаво просимо до нашого світу". Просто спілкувались, радили: поїдьте туди, а попробуйте там. Поступово хлопець звикав до того, що є образ людини у візку і це не жебрак, не споживач послуг. А навпаки - ми самі можемо надавати послуги, допомагати. Потім ми його запросили у табір. Він ще практично нічого не міг — переодягнутися, переміститися. Але він нормально це сприймав, міг попросити про допомогу. Інший молодий чоловік із такою ж травмою почав просто пити, щоб втекти від дійсності.

Сил для роботи Олені надає її сім'я: чоловік Микола — психолог також працює у центрі. Та чотирирічний син Іван.

– Синок – це моє щастя, мій ресурс. Те, заради чого хочеться жити. Коли була вагітна і думала, хто народиться, то говорила: до такого прізвища — Чорнобривенко — треба підібрати гарне ім'я. Народився хлопчик і став Іваном Чорнобривенком.

Десятка переможців Всеукраїнського конкурсу восени поїде до Японії на Міжнародний форум. У вінничанки також є шанс до неї ввійти. 

Фото Тамари Тисячної