Захоплення ліпленням у дівчини почалося у ранньому дитинстві: із пластиліну. Батьки купували великі набори зі стеками, і дівчинка активно їх перетворювала на півників, коників та цілі сцени із життя. Кілька разів ходила на гурток кераміки: викладач дуже хвалив, але тоді, мабуть, терпіння не вистачило чи бажання, покинула заняття.

Ліплення не сприймала серйозно: після школи закінчила Черкаський національний університет за спеціальністю «Журналістика». Працювала на радіо, телебаченні, в газетах. Потім одружилася, народила доньку. В декреті після динамічного життя журналістом було нестерпно нудно – і Вікторія почала ліпити.

Трапився шматочок вакуумованої глини, який планувала подарувати маленьким братикам. Її вироби потріскалися, вирішила спитати поради у фахівців.

У Черкаському художньо-технічному коледжі було відділення кераміки, туди Вікторія трохи походила до відомого кераміста. Він показав, як крутити круга, як ліпити свищик. На фестивалях дивилася, як працюють майстри. Їздила на гончарний симпозіум у Чигирин. Далі – лише робота над собою. Свищики не свистіли, горщики ганебно валилися – було дуже важко (ще й з малою дитиною і без майстерні).

– Так тривало близько року. А потім почало виходити: вироби ставали досконаліші, звук свищиків чистішим. І я вже не змогла далі жити без глини – якщо не поліплю бодай два дні, то мене тягне до глини, немов магнітом. Усе кидаю – і ліплю-кручу. Глина – це більше ніж хобі. Я собі збоку іноді схожа на наркомана в запущеній стадії. Можу ліпити всю ніч – аби ніхто мене не чіпав. Коли не ліплю кілька днів, починається ломка – чогось не вистачає. Не можу сказати, що мене надихає. Головне, щоб мене ніхто не чіпав, – і ліпитиму хоч усю ніч. – ділиться емоціями Вікторія.

Використовує майстриня суміш різних глин.

– Власне, де бачу глину – там і копаю, повз пройти не можу. До усіх цих копаних сумішей додаю заводську глину зі Слов'янська, тому що вона значно покращує якість виробу.
Коли лише починала ліпити, то механічно повторювала народні форми, але з часом почала ліпити авторські. Символи на вироби бере із писанок, старовинного гончарного посуду або вигадує сама. Власне, глина з характером – сама визначає, що і як ліпити та малювати.

Наразі Вікторія Колісник проживає у передмістях Вінниці, бере участь у фестивалях та ярмарках, проводить майстер-класи. Любить спостерігати над виробами та роботою інших людей, але виходить не дублікат, а авторська інтерпретація. Скажімо, подобається чийсь свищик-рибина, а у Вікторії в результаті може вийти черепаха чи слон. А взагалі, запевняє жінка, любить слухати глину, вона сама по собі виліплюється в якусь істоту.

Полюбляє готувати смачні страви у глиняному посуді, адже таємниця смаку у тому, що їжа приготована у глиняному горщику. Тому вона ароматніша, соковитіша і ніжніша, ніж, скажімо, у чавунці чи каструлі.