Село на Вінниччині колись було Овечим містом

Майже за 50 кілометрів від районного центру Бар, на мальовничих пагорбах та долинах Подільської височини, де беруть початок невеличкі струмочки, що живлять притоки величного Дністра, розкинулося стародавнє село Каришків, Барського району, повідомляє кореспондент Vlasno.info.



Місцеві мешканці підозрюють, що на території теперішнього села Каришків була стоянка людей періоду неоліту. На полі, за селом, люди й досі знаходять різноманітні знаряддя праці. Біля ставу, навіть, було знайдено кам'яну сокиру. Також віднайдена історія Геродота, яка розповідає про стародавнє поселення Карискос, де розводили не білих, а лише чорних овець. Він називає його країною будинів, які зазвичай вели кочовий спосіб життя, проте, вподобали ці території і оселилися тут.



‒ Враховуючи, що греки замість звуку "ш" використовували "з" або "с", то цілком реально, що Геродотівський Карискос ‒ це і є наш Каришків, ‒ розповідає місцева мешканка Анна Бондарчук. ‒ Аристотель також згадував будинів, як володарів овець, а, наше село, очевидно ‒ Овечим містом.

Це й не дивно, кажуть місцеві старожили, адже в селі споконвіку тримали овець, і переважно чорних. З вичинки робили чорні чоботи і кожухи, які славилися на всю округу. Розповідають, що, навіть, в період фашистської окупації, в село спеціально приїздили румуни, щоб замовити коришківські чорні чоботи. Втім, як зауважує у своїй книзі про село "Каришків. Я ‒ твій колосок" Сергій Сай-Боднар, що " в 1937 році в газеті "Більшовицька правда", наказом Раднаркому УРСР, на Вінниччині заплановано розводити тонкорунну білу вівцю «меринос-прокос», а от всіляких «метисів» (чорну вівцю) необхідно було знищувати". Тоді було вбито чимало тварин лише для того, щоб люди більше не змогли їх розводити.

Дослідники зазначають, що цьогоріч Каришкову виповнилося 2530 років. Назву села пов'язують із власником поселення ‒ паном Каришковським, який отримав ці землі у подарунок.

І тоді і нині, розповідають старожили, вулички в Каришкові були не прямі, а ніби хвилясті, бо на тій території росли старі величезні дерева, яких люди шанували і боялися зрубувати. Тому хати ставили так, щоб не заважати дереву рости, через це, кажуть люди, хати та вулички у селі, здається, ніби розкидані. Найперші поселенці утворили два хутори поблизу річок Жорнавка та Коритниця. Біля Коритниці першим, кажуть, поселився козак з Бару Обуховський, згодом там утворилося поселення Обухівка. Оскільки, чоловік жив біля річки, він мав багато гусей, мабуть, через це той куток нині називають "Гусиків".

Місцеві мешканці розповідають, що їхнє село з давнини славиться не лише мальовничою природою чи м'якими овечими кожухами, але й дзвінкими голосами. Тут співають діти, вчителі, ланкові, і, навіть, трактористи й механізатори. При чому, каришківці співають не лише сучасні пісні, але й намагаються відродити і зберегти стародавні пісні, що притаманні лише для цього села.


В Каришкові аж два художні колективи мають звання "народний". Це ансамбль учнів і вчителів Каришківської школи, а також відомий, навіть, за межами України, народний ансамбль "Родина", який організували ще 1978 року. Вже майже четвертий десяток років сільські трударі популяризують українські пісні. Художній керівник "Родини" Анатолій Пербийніс з маленького колективу, що складався з шести чоловік зумів створити неперевершений ансамбль, де співає майже все село.



‒ І для молоді, і для людей похилого віку "Родина" є справжнім скарбом села, це те, чим усі пишаються, бо майже кожен житель доклав якихось зусиль, аби наш колектив знали не лише в районі, але й за межами України, ‒ зауважує місцева мешканка Анна Бондарчук.

Фото зі сторінки Анни Бондарчук в соцмережі ВКонтакті