Дорогою від ринку «Урожай» до залізничного вокзалу дуже часто можна побачити безхатченків. Більшість людей їх навчились не помічати, або намагаються уникати. Мало хто знає, що ще пару років тому вони нічим не відрізнялися від пересічних громадян. З ними поспілкувався кореспондент Vlasno.info.

Юрій Главацький


– Кожного дня йду на роботу о 7.00 ранку, то вони лежать на лавках й сплять п'яні. Здорові мужики замість того, що б працювати тільки випивають та гублять власне здоров'я, – каже вінничанин Юрій Главацький.

Безхатченко Андрій на останні гроші купив у церкві натільний хрестик та просив у священика благословення на його носіння.

Андрій Іванченко


– Раніше мав КМС із самбо та вільної боротьби. З дружиною жили на Старому місті. Маю двох дорослих доньок. Одна з них живе в Росії, друга в Чернігові. Якось на вулиці трапилась бійка, я поліз й зламав хлопцеву ключицю. Пізніше він виявився сином когось із керівників. Мене посадили на три роки до в'язниці. Коли вийшов, дружина вигнала. Квартира була її, то нічого сказати я й не міг, – розповідає безхатченко Андрій Іванченко. – Перший рік жив у друзів, знімав квартиру, з горя почав випивати. Не вмітив, як опинився на вулиці. Почав ночувати на вулиці, пізніше на вокзалі. Бомжую десять років. Живу за рахунок пенсії, яку щомісячно отримую на банківську картку.

Раніше безхатчинки милися у комунальних лазнях, після їх закриття, їздять раз в місяць на Старе місто. Там за 30 гривень їм дають мило та чистий рушник.


– В 2000 році закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю філологія. За два роки отримав другу вищу. Влаштувався працювати в школу. Познайомився з дівчиною, хотів одружитись. Перед самим весіллям вона передумала. Друзі почали з мене сміятися, а я – пити, – говорить Олег Сімченко. – Додому в село їхати соромлюсь, тому ночую де прийдеться. Відморозив два пальці на нозі. На ринку допомагаю продавцям щось розгрузити або розкласти.

Серед людей, які живуть на вулицях багато вихованців дитячих будинків та людей, які опинились на вулиці через борги.

безхатченко Олексій

– Бомжую вже 12 років. Колись жив на Вишенці, в квартирі, яка дісталась від батьків. Був однією дитиною у родині, тому після смерті батьків вона дісталась мені. Почав грати в карти. Виніс із дому все, що було, пізніше заклав квартиру. Пити почав тоді, коли опинився на вулиці, – розповідає Олексій. – Мрію про таку машину-часу, яка допоможе почати все спочатку.

У Калинівці американці створили реабілітаційний центр для людей, які не мають де жити. Туди їх направляє соціальна-служба. Більшість з них не витримує там і місяця, оскільки там діють жорстокі заборони щодо алкоголю та ліні. Людей лікують через трудотерапію.

Акрам

– Кожного дня прошу когось із безхатченків допомогти викинути сміття, або принести важкі сумки з продуктами з магазину. За це даю їм 30 гривень та щось поїсти. Цю роботу, я б міг виконувати сам, але дуже шкода цих людей, тому й допомагаю. Не хочу, що б вони звикали до того, що їм дають щось просто так, бо вони перестануть це цінувати, – каже власник одного з фаст-фудів Акрам.

Фото Мирослави Слободянюк